Зразково-показова породілля

Почну розповідь з дивовижною на мій погляд історії. Мені приснився сон десь на 27-28 тижні тобто в березні 2003р., що я в пологовому будинку і мене везуть в родову на каталці. Я кажу лікарям куди ви мене везете мені ще 2 місяці ходити!? А вони мені всі люба вже пора. Я питаю а яке сьогодні число, у відповідь друге. І що б ви думали термін пологів ставили 29 травня, але Софія народилася 2 числа червня місяця.

Тепер про самих пологах. Зважаючи важко протікала вагітності довелося лягти в патологію заздалегідь. І ось 2 червня 2003 року намічався черговий понеділковий огляд завідувача патологією, після якого все як по накатаній йшли народжувати. Понеділок був рекордним днем за кількістю пологів. Подивилися на кріслі виміряли таз, кажуть вузький,в пологах подивимося кесарити чи ні. Подивилися на мій величезний живіт, поміряли — 3500 максимум, і відправили в палату, а я засмутилася ну ось тут ще не відомо скільки валятися — додому хочу!!!

Годині о 12 дня початок потягувати низ живота. Покликала свого палатного лікаря, сказали не їсти, не пити. Всі обідають я сиджу,вечеряють сиджу. Живіт тягнув усе, т. е. болю не посилилися.

Підходжу до медсестри кажу живіт щось тягне. Вона мені вважай через скільки хвилин. Які там хвилини тягне як при місячних і все.Вона мені йдіть в палату. Я кажу ну вистачить не пити, не їсти,ви що знущаєтеся кличте лікаря,народжую я чи ні, нехай зроблять укол я хоч співаємо і посплю. Прийшла лікар подивилася, каже йди клізму роби.

Ура! Я народжую! Побігла робити, зробили і понеслося. Відійшла пробка, стали текти води і почалися невеликі сутички. Голився, вибачте за подробиці, тримаючись за батарею в душі. Прийшли за нами і мені пощастило в родовому чергувала моя палатна лікарка. За нами,бо я і ще дві дівчини, пішли народжувати в один день. А до цього ходили один до одного в палати чаї ганяти та й просто поговорити. Їдемо в ліфті Ірка щось там жартує, сміється, а мені ну зовсім не до сміху. Приїхали в родове сіли на банкеточку оформлятися,дивлюся на годинник 20.00, все у мене вже нічого немає в сенсі переймів. Дивлюся на підлогу, думаю у них тут що кран прорвало? Подивилася вліво,вправо і тут до мене дійшло що це з мене ллє! Лікарі все заохали що так багато?

Повели в рід блок, лягла на ліжко лежу,чую охає хтось. Встала дивлюся моя знайома яку відправили в родовий в 12 дня лежить за перегородкою з крапельницею.Знову лягла,прийшла лікар подивилася говорить лежи. Потім прийшла дівчина,практикантка напевно,стала зі мною розмовляти. Де то хвилин через 50 почалися сильні перейми, а я її все одним питанням дошкуляла, ну довго ще? Вона каже встань походи, легше буде. Та не встигну я до наступної сутички з ліжка встати.Дихаю як собачка,вона мені ти що на курси ходила, я кажу ні.А дихаєш правильно. Прийшла акушерка подивилася, покликала доктора. Доктор прийшла розкриття 10 сантиметрів, всі пере6ирайся. Як на це пристосування залізти. Акушерка: — колінами вперед. Я довго міркувала як це колінами вперед, залізла сутички ослабли. Потім почалося тужся, не тужся. Послухали сердце6иение дитини і що то їм не сподобалося. Покликали голову,вона подивилася і каже що тут думати взяла ножиці і розрізала. Це був єдиний раз коли я заволала,я взагалі вела себе як партизан.

Після цього на другий потузі народилася моя донечка. 2 червня 2003 року о 22.00, тобто менше ніж за 2 години. Але дивно, я не чула, як вона плаче. Підняли запитують дивись хто, а я плачу — дівчинка. Обробили,зважили 3800,52 див. це при моєму зрості 1,58 і вазі 50кг. Доктор моя палатна навіть не повірила, перевісьте говорить. Переважили 3808. Вона підійшла до мене — ну ти молодець,зразково показова породілля і що все таке велике на тебе маленьку. Виявилося що вод було дуже багато і плацента велика, все аж подивитися прийшли. Зашили, в палату поклали разом з дитиною. Я в цю ніч так заснути і не змогла,все дивилася на свій скарб. Вранці родичі прийшли під віконце, покажи дочка. Ледве підняла, думала або її рівню, або сама упаду.На руці був величезний синець, звідки до сих пір зрозуміти не можу.Коли шви знімали дочка так сильно плакала, відчувала напевно що мамі боляче.Виписали нас на 5-е добу, після чого почалося справжнє щастя материнства! Всі жартують, що я на фотках виписки з санаторію, а не з пологового будинку,схудла,покращала, хоча я була виснажена і шви хворіли. Окреме спасибі лікарям Пологового будинку 3 р. Москви. Особливо Нармине Астановне(на жаль не пам’ятаю прізвище).

KoshelevaZhenya(собачка)yandex.ru

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *