Яня народився

Яня народився 26го серпня о 15.05. Це знаменна для нас дата, мій чоловік сімома роками раніше наважився на перший поцілунок мене (мені було 15 років) саме в цей день. Що ж відбувалося сімома роками пізніше? Почалося все ще 25-го числа. Після поїздок по магазинах і візиту до Лоріс, до 6 години вечора я відчула перейми. Приблизно через годину їх регулярність була вже 6 хвилин і тривалість секунд по 30-50. Слабенькі. Я зателефонувала лікаря і вона дала команду глушити це справа партусистеном. Ну я заглушила. Все заспокоїлося. А о пів на восьму ранку я прокинулася з мокрими трусиками, подумала спітніла, але зрозуміла що це підтікають води. Лікар на моє повідомлення відреагувала швидко, веліла їхати в пологовий будинок і обіцяла під’їхати також скоро туди. Через годину я була вже в приймальному відділенні. Ще хвилин через 30 мене подивився черговий лікар, підтвердив що процес пішов і звелів готуватися. Дівчинка санітарка поголила мене моїм верстатом, добре зробила клізму (і правда, нічого страшного в цьому немає). Пізніше привела мене в родблок до відмінної акушерці Фає. Чоловіка з документами я відправила додому чекати дзвінка мого і взагалі про нього забула на час чомусь. Сутички посилювалися, йшли вже раз у 5-6 хвилин і тривали по 45 секунд. Мій лікар приїхала, подивилася розкриття в 10.30, вже було 5 див. Я зраділа, що все так добре йде (розкриття велике, а перейми могла терпіти ці ще довго, не болючіше місячних). Але ось тут-то все і почалося… В 11.30 після чергової сутички мою поперек чомусь не відпустило. І вона хворіла до самого кінця. Причому біль посилювався з кожною сутичкою. Я сказала про це лікаря. Розкриття застопорилося на 5 див. Прийняли рішення розкривати шийку вручну. Спочатку до 7 см, потім до 9 і т. д. Це я вже не беруся описувати словами. Все що я знаю не підходить. Розкривали шийку на сутичці: болить живіт, спину і не відпускає, а лікар ще й розкриває шийку… А вже не могла просто дихати чи стогнати. Почала кричати благим матом. Легше від цього? Не знаю. Мені було плювати. Години до 13 я вже охрініла від болю. Все чим знеболили це свічка з папаверином спочатку і но-шпа годин на 12. Смішно насправді… природно легше не ставало. До того ж мені вкололи якийсь стимулятор для того щоб шийка все ж розкривалася, але було пофіг. Від нього тільки посилились сутички. Оскільки відпочивати між переймами я не могла (спину не відпускало), силова у мені залишалося всього нічого. Для заспокоєння мені дали ще й реланіум. Від нього голова йшла обертом, а толку мало… Періодично лікар слухала серденько, один раз підключали кардіомонітор (решту часу я ходила). Все це час сутички я переносила як хотіла: ходила по родблоку, сиділа на унітазі по команді лікаря (так сутички були сильніше), лежала в основному тільки при огляді і вже під кінець, коли не могла ходити. Десь о 14 годині мені сказали що тужитися ми будемо годинах до трьох. Я зрозуміла що це мій вирок і помру я тут же. Пам’ятаю що дивилася на годинник: 14.03, 14.06 і т. д. і з кожною хвилиною надія вижити в мені танула. Лікар пояснила, що дитина перетиснув якийсь нерв, головка просувається, але дуже повільно, тому така біль. Вона вмовляла терпіти і не обезболиваться, щоб не зменшити інтенсивність переймів. Казала що залишилося небагато, я погоджувалася що думки розтягнути це задоволення мене не відвідують і погоджувалася ще трохи потерпіти. Але вже після наступної перейми благала розрізати мене, накласти щипці, вколоти мені всі наркотики світу і т. д. Я вже мало чого міркувала. Зараз думаю, що добре що мого чоловіка поруч не було в той момент і він не бачив мене в цьому стані. О 14.40 мене перевели на крісло. Пам’ятаю тільки купу лікарів поруч і слова інструктора на курсах про те як треба правильно тужитися щоб не полопалися судини, не випала пряма кишка і т. д. Дивно, але мислячи ці спливли самі собою. Коли пішла головка відпустило спину. Я не пам’ятаю болю в момент потуг абсолютно. Я пам’ятаю тільки що сил у мене майже не було і тужилася я з великим трудом. Лікарі швидше тужилися за мене (тиснули на живіт, намагалися привести мене до тями). Головка народилася, плічка… за скільки потуг я не пам’ятаю, але знаю що голівку я пережала (не змогла просто потужити по команді акушерки). Потім він народився весь. Мені його показали, я побачила одні щоки 3720! Що б було на 40 тижнях? Ми народилися на 38 рівному? 52 див. Відразу поклали на живіт хвилин на 5-7 (перша думка «який важкий»), перерізали пуповину, приклали до грудей (не взяв). Діти кричав благим матом, отримав 7/8 по Апгар за синю мордаху (ну мамка винна, каюсь) і коротку пуповину. Мене зашили, порвалася не сильно, внутрішні шви по старій спайці і зовні не знаю скільки, не дивилася, лікар говорить трохи. Мене переклали на візок і підкотили до синочок, він лежав під лампою весь закутаний. Я дивилася на нього і плакала. Якщо б я знала, що він такий лапонька, я б напевно вела себе в пологах краще і не влаштувала той беспридел що влаштувала. Мене було чутно думаю на весь пологовий будинок і округу. У нас була окрема палата. Ми пролежали в ній 4 дні. Син спав зі мною (лікар сказала що зараз йому моє тепло дуже важливо). А я весь час на нього дивилася. Вилитий тато-красень. З моїми ямочками. Щасливий татусь. Молоко прийшло на третій день, зараз його багато, сьогодні купуємо молоковідсмоктувач (руками важко зціджуватися). Тепер ми їмо на вимогу, спимо, іноді боремося від кольок, закакиваем у момент все що одягаються памперси і тішимо маму і тата. Спасибі лікарю що була поруч зі мною весь час Ользі Дмитрівні, спасибі акушерці Фає, дитячого лікаря, нянечкам. За весь час я не зустріла жодного поганого лікаря! Все пояснювала, були на першу вимогу, ввічливі. Я дуже задоволена. 31.8.2001

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *