Як я щаслива, що лікарі зробили мені кесарів!

За тиждень до передбачуваної дати пологів (12 травня 2003) я лягла на збереження у другу паталогию. Відчувала я себе добре, але мої лікарі хвилювалися за мої набряки, яким я не надавала ніякого значення. Моя мама і свекруха хором говорили, що у них було ще гірше, а після пологів все пройшло, причому пологи пройшли нормально, так що хвилюватися нема про що. Так от мені намагалися зігнати воду, ставили крапельниці, але в мене входило, та мало чого виходило!. Мені пощастило з лікарем, їй виявилося завідувач паталогией Мусаєва Кумсият Халипаевна-це ЛЮДИНА, яких зараз крані мало, за своїх пацієнтів вона дійсно переживає. Мені зробили УЗД, сказали, що все добре, малюк важить приблизно 4360гр. Я чекала коли ж станеться те, що я чекала і чого так боялася довгі 9 місяців. Мій організм не був готовий до пологів! Шийка матки не відкривалася! Стали колоти гормони, кололи 3 дні, так шийка толком і не розкрилася.

9 травня, я помітила, що животик став кам’яний. Я сказала про це лікарю, мене подивилися, але нічого не сказали, а через деякий час у мене почав боліти живіт. Прийшла медсестра і сказала, щоб я йшла на процедури перед пологами. Для мене це було як-то чомусь несподівано. Зворотної дороги немає.

І ось я вже в родовому відділенні, я була щаслива, що мої пологи вела Кумсият Халипаевна, вона для мене була підтримкою, я знала, що я не одна. Мені прокололи міхур, води зеленого кольору, я дуже злякалася. Лікар і акушерка постаралися мене заспокоїти, адже мені предстрояла велика робота. Мені поставили датчики на живіт, слухати сердцебеение малюка.Сутички усиливалить, було дуже боляче, я старалать дихати, як «собачка», спочатку допомагало, потім вже нічого мені не стало допомагати, намагалася не кричати. Стогнала як мені здається сильно, хотілося плакати, але не було сил. Загалом через 8 годин сильних переймів, так моя шийка повністю і не розкрилася, хоча мене кололи чим тільки можна, навіть намагалися при сутичці вручну її розкривати, нічого не допомогло. Потугов не було, сердце6иение дитини почастішало, лікарі хоч і намагалися робити вигляд, що нічого не відбувається, я напугалась і стала наполягати на кесаревому. Вибору не було, що було з моїм малюком!!!

І ось я лежу на операційному столі, вся изнеможденная і без сил, прокинулася там же. Відійшла від наркозу перелізла на ліжко, мені повідомили, що у мене дівчинка, важить 4300. Далі я знову заснула. В післяопераційній мене розбудили, щоб зробити уколи. Лікар сказала:» Послухайте дівчинки, САЛЮТ». Цей салют я присвятила собі, за все, що довелося витерпіти.

Утом прийшла лікар-педіатр, сказала, що донька вдихнула вод, і не може сама дихати. Не передати словами, що я тоді пережила. Вона сказала, щоб я молилася, щоб єдиний по Москві реанімобіль для новонароджених забрав мою крихітку в спец.лікарні. Сталося диво, машина приїхала і забрала мою малу в 13 лікарню, де вона лежала в реанімації 4 довгих і болісних для всіх дні, потім її перевезли в звичайне відділення, куди я приїжджала, щоб погодувати її, і просто подивитися.

Господи! Як я була щаслива, що лікарі зробили мені кесарів, адже ще мить, і не було б мого карапуза, який зараз посміхається, хуліганить і просто радіє життю, я щаслива, що їй відразу надали кваліфіковану допомогу.

Виписали нас 29 травня 2003, через 20 днів після народження.

ВЕЛИЧЕЗНЕ СПАСИБІ лікарям пологового будинку МКЛ №20, і лікарні №13 на Велозаводською, якщо б не вони, не було б ………………..страшно подумати!!!!!

P. S Дівчинки, довіряйте лікарям, не слухайте нікого, краще отлежать в паталогії, ніж потім рвати на голові волосся. Не бійтеся ні пологів, ні кесаревого, біль забувається. Зараз у нас все в минулому, крихітку назвали Аліною, вже 2 зуба, і щасливіше нас нікого немає!!!!!!!!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *