Я збиралася ще пару годинок помучитися!

Прочитала пару оповідань про стрімких пологах і захотілося розповісти про свій особистий рекорд.

Кажуть, що другі пологи швидкі, проте мій лікар в консультації заспокоювала мене — перерва 7 років «до Петербурга доїхати встигнеш!» Заспокоєна, я поїхала на дачу, термін був 36 тижнів. Через тиждень треба було здавати аналіз і ми з чоловіком повернулися за день до призначеної лікарем дати. Увечері я добре погуляла, милувалася квіточками і думала, потрібно сфотографувати таку красу! Потім згадала, перед попереднім разом теж стан умиленности відвідувало мене з приводу осінньої краси природи і подумала — не до добра!

Останнім часом спалося неважливо та відвідувало нетравлення шлунка, тому, прокинувшись несподівано вночі, вирушила у відоме місце і подумала — ну от, знову не поспиш почеловечески! Заснути і правда не вдавалося — все вирувало що-то, було десь 4 години. Поворочившись ще годинку знову я потпала за старим маршрутом … Що-то, вибачте, впало вниз і булькнуло, але я і не подумала пов’язати це з початком процесом, перший раз у мене відійшли води, а як це буває інакше в 5 ранку я як-то погано пам’ятала з прочитаного. Знову вляглася і подумала, щось потягнуло десь і схоже на місячні і раптом осінило — це напевно почалося! Тоді ще нескоро, подумала я, як там пишуть — приїхали в 12 ночі і, скажімо, в 5 ранку народили, можна полежати. Тут щось ніби вибухнуло всередині і я злякалася. Десь тут прочитала, що так міхур лопається і поки з’ясовувала, чи води, чи ні захворіло істотно сильніше. Пішла до чоловіка і сказала, що поїдемо ми сьогодні, здається до іншого лікаря. Він відразу заквапився, я кажу,-чого поспішати, пішла інтервал заміряти, вийшло 5 хв. Гаразд, поїхали, сказала я. Було 6.30 ранку. 6.45 ми були на місці. Поки оформляли, мені стало зовсім весело. Одну з процедур, а саме клізму мені чергова не стала робити, вирішивши, видно, що ще встигне. Як вона помилилася. Десь через 20 я оселилася в передпологову палату і сестра, підключивши монітор, сказала,- полежіть 20 хв. Лікаря я поки так і не побачила. Я пам’ятала, що тут працюють на прийомі пологів чоловіки, а мені чомусь цього не хотілося. Після 10 хвилин лежання мені стало вже все одно. Сестра все питала: ти чого мім така? Мені вже було не до розмов і довелося дівчині після огляду терміново бігти за лікарем. Коли він з’явився(а це був саме він, чоловік,звичайно), то відразу бадьоро сказав : «Народжуємо» Я вытаращила як могла очі, а вже треба було кудись лізти, щось робити, тужитися і т. д.,а я-то збиралася ще неодмінно пару годинок помучитися! Акушерка, що досить рішуча пані, поставила мене в безвихідь, показавши мені мальчиика і запитала :»Кого народила?» Напевно, це така перевірка-міркує голова або у відключці! Вже через 20 хвилин ми вирушили зашивати і потім, лежачи в коридорі, я все ще не розуміла, що сталося. Нарешті підійшов той самий лікар і сросил: «А взагалі, давно це у вас почалося?» Подумавши, я прийшла до висновку, що з 4 ранку, «а що, раніше не можна було приїхати?» поцікавився лікар. Познайомитися з ним ближче так і не вдалося, бо наше спілкування зайняло рівно півгодини!

Спасибі йому велике — Михайлу Юрійовичу Кудрявцеву, акушерці Людмилі і милою Світі, яка приймала у мене там раніше дівчинку, рівно о 8.00 прийшла її зміна і вона запитала : «Що ж ти не дождлась мене?» Я була щаслива побачити її саме вона віднесла мого Кирюшу до іншим діткам.

lilek.o(*)mail.ru

11.01.2006

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *