Я лежала з закритими очима, і переживала сутички в собі

Вагітність моя проходила важкувато: перші 3 місяці сильний токсикоз помучив (нудота, запаморочення, запаморочення — у загальному по повній програмі), потім 2 рази в лікарні лежала на збереженні (нікому не побажаю лежати в лікарні: кому зробили аборт, хто після викидня, хто на збереженні, хто з запаленнями та іншими болячками по-жіночому-і все в одній палаті: просто важко морально).

Термін поставили на 23 серпня. Але не тут-то було: моєму малюку було так затишно в своєму гніздечку, що він не поспішав вилазити звідти. Спостерігалася я в 13-му пологовому будинку(кардіологічному),але так як я вже переношувала, то треба було лягати в допологове, а там була проблема з місцями . Загалом я проїздила по «швидкій» у цей пологовий будинок 2 рази без успіху(сказали, що місць немає в допологовому-спробуйте звернутися в інший пологовий будинок на допологове).Я вдаюся до свого лікаря ,і кажу так і так-не приймають. Вона знову пише напрямок і викликає «швидку»(а може вже старіє плацента і тому подібне, оскільки термін вже як 1.5 тижня пройшов).Везуть мене вже куди диспетчер направив в «Снігурівку».Народу багато, сиджу, чекаю, коли приймуть…Викликають, оглядають — розкриття на 1.5 пальця ,пологи не починаються, місць знову немає. Записують мене на суботу(а був вівторок).Кажуть приїхати і лягати в допологове, якщо до цього сутичок не буде. Зі спокійною совістю їду, хоча в душі переполох: чому мій хлопчик засидівся в животику(хоча кажуть, що з хлопчиками зазвичай перехаживают),так і важко вже мотатися туди-назад: все-таки 41,5 тиждень.

Приходить субота: чоловік поїхав на роботу, а ми з мамою поїхали в пологовий будинок . Приїхали-народу знову багато(все в основному на допологове, оскільки якби були перейми, то без черги).Подивилися, розкриття вже на 2 пальці, загалом поклали. Тепер я вже трохи заспокоїлася. Палата на 4-му поверсі, в палаті 8 осіб. В основному багато чекають кесарів (кажуть, що цей пологовий будинок спеціалізується на кесарів розтин). Трохи згодом , прослухали сердечко дитини :все в порядку-144 удари на хвилину(таке щастя чути, як б’ється сердечко мого малюка). Настає понеділок — приходить лікуючий лікар. Я кажу, що по узд свого гінеколога — вже 41.5 тиждень, вона дивиться і відправляє на узд їх пологового будинку . ( кожен лікар вірить тільки своєму узд). Їх узд показує теж саме :41-42 тижні. Лікар каже, що 2-3 дні будуть готувати (якщо не з’являться перейми), а потім будуть викликати пологи(тобто в четвер). Настає вечір , до мене приходить чоловік і мама, я сиджу з ними розмовляю і помічаю, що внизу живота трохи поболює з якоюсь періодичністю. Засікаю — 5 хвилин перерву).Я просто не звертаю на це увагу, тому що в книжках пишуть, що перейми-це, коли одразу німіє весь живіт.

Виявляється це і були перші сутички, просто у всіх вони по-різному відчуваються. Проводжаю своїх близьких, і йду в палату. Прилягла, а схоплювати живіт знову продовжує вже приблизно через 3-4 хвилини. Сусідці скаржуся на невеликі болі внизу живота, а вона каже , щоб я розповіла акушерці, раптом пологи починаються. Я їй кажу, що начебто, як по книгах, на сутички ця біль не тягне, але все ж вирішила піти сказати чергової акушерки(а перед цим мені лікар сказала, що ,посоветовшись з головлікарем, слідуючи показаннями узд, пологи будуть викликати завтра(тобто у вівторок). Кажу акушерці про періодичність болю, а вона каже, що ж я раніше мовчала. Повела мене в пологових, щоб оглянули .Вона майже біжить, а я не встигаю, намагаюся наздоганяти…як раптом відчуваю. Що у мене щось потекло і щось вийшло (виявилося — це пробка). Зустрічають нас приязно. Чоловік-лікар каже, щоб розташовувалася на кріслі, а я соромлюся, адже у мене щось там полилося (ох, коли б мені цього сорому під час сильних перейм). Ну, гаразд , по порядочку…

Він дивиться, і каже, що пологи почалися, і щоб їх прискорити-прокалывант міхур. Водичка вся випливає(до речі, коли проколюють міхур, навіть не відчувається), і я відчуваю. Що ось це вже схоже починаються справжні схвааааткиииии! Зробили мені клізму( в перший раз в житті) і я закрилася в туалеті(без світла) , і стала чекати «з моря погоди».Сутички вже давали про себе знати з періодичністю в 2 хвилини…

Після клизмочки повели мене в пологових, де було 2 ліжка та пологове крісло. Зробили болююючий укол (по-моєму, глюкозу), та такий болючий, що аж ліва нога піднялася і засмикалась, але це ніщо в порівнянні з тим, що далі було. А далі було ось що. Прийшов той чоловік лікар , Ігор Михайлович, подивився і сказав , що краще лежати на бочку. А під час переймів піднімати ногу до себе і дихати правильно. Загалом розповів, що потрібно робити, щоб пережити сутички. Розумниця лікар, дуже добрий і турботливий, повік дякувати буду його і хвалити. А я відчуваю, що, вибачте , хочеться какати. І вже ,забувши про якусь ніяковість, кричу йому: «Ігоре Михайловичу, я можу зараз залишити свої випорожнення (ще раз перепрошую). А він мені каже. Що роблю все, що хочеш, приберемо якщо що. Мені полегшало в сенсі цього, думаю що якщо і в правду испачкаю їм простирадло, то я попередила . Лежати стає нестерпно, і я ходжу навколо своєї ліжко, то облокочусь, то прилягу, то зіпруся про неї. Тут наводять рожающую дівчину, вона кричить на всю, її просять не кричати(дуже ввічливо просять, зауважте). Вона їх ніби не чує( я її розумію, тут не до «услышивания», але, звичайно, слухати треба і ще як! треба слухати те , що тобі кажуть).А взагалі можна обійтися і без криків , звичайно дуже боляче, але терпіти можна. Адже криками тільки дитині погано можна зробити, якому і так теж такий шлях потрібно пройти. Загалом, народила ця дівчина дівчинку, і лежить задоволена і щаслива. Я аж розплакалася, коли почула , як її донька закричала. І подумала , а коли мій малюк народитися, я , напевно, плакати від радості буду…

А сутички давали про себе знати. Я почала ходити по коридору, бігати в туалет , хоча без успішно , адже після клізми все вийшло, а це потуги були, ніби в туалет хотілося. Я вже, здавалося , нічого і нікого не помічала. Все дивилася на годинник, які висіли навпаки, і засекала періодичність переймів. Всі прийоми, перепробувавши по полегшенню переймів. Я вирішила просто лягти і спробувати розслабитися. Це не так-то легко , але можливо. Я лежала з закритими очима, і переживала сутички в собі.(скажу чесно, це найкращий спосіб виявився для мене переживати сутички, тобто розслабитися, закривши очі, думати про те , як народитися малюк, і як я зараз посплю трохи). Повз проходить медсестра каже: «У неї перейми, а вона лежить не ворушитися, може, у неї і немає сутичок?». На що я відкрила очі і сказала, що мені так легше переживати сутички. А вони все частішали. І коли перейми стали наступати через 20-30 секунд, то я, вже не витримавши, пішла шукати Ігоря Михайловича. Благо, що він як раз йшов у палату. Я йому кричу, що я вже не можу терпіти, на що він відповів, що зараз подивиться. Подивився, і виявилося розкриття на 10 пальців, тобто можна і народжувати. Сказав, що 40 хвилин почекаємо і підемо на крісло. А після початку перейм пройшло 6 годин. Так для мене не вони здалися вічністю, а ці 40 хвилин. Я через кожні 5 хвилин запитувала: «Ну, що, може вже підемо на крісло?».

І ось пройшли ці 40 хвилин, до мене підійшла акушерка Надія Василівна, щоб допомогти дійти. Хотіли поставити маленьку драбинку, щоб забратися на крісло, так я злетіла на нього і без неї, наче і немає в мене ні сутичок, ні великого живота-просто так хотілося народити швидше. Тепер я взяла всю силу волі, щоб їх слухатися. Вийшло, і після трьох переймів і потуг, я народила свого хлопчика. Таке щастя!!!

Потім було штопанні розривів, без анестезії потрібно потерпіти зціпивши зуби, далі 2-х годинна отлежка на каталці(тремтіння брала, ніби мороз прошибал — це майже у всіх після пологів). Потім я подзвонила чоловікові, поділилася загальним щастям, разом пораділи, і принесли прямо там же в коридорі сынулю, приклали до грудей. Плоский Сосок, важко схопити йому, але спільними стараннями акушерки і малятка — вийшло, правда він більше спав, що їв. Я так мріяла поспати, і тут нарешті мене повезли в палату. У палаті вже були дві неньки: одна спала (було 2 години ночі), а з іншого ми, не бачачи один одного, почали вихлюпувати свої емоції. Начебто і спати хочеться, але і поділитися почуттями теж не терпиться. Приблизно через годину розмов ми заснули, а в 6 ранку нам принесли наших малюків. До ранку, палата була вже повна(8 осіб). Дітки наші були в сусідній палаті, і ми навіть на 2-й день навчилися розпізнавати, чий малюк плаче. Приносили їх на годівлю через 3,5 години, а через 40 хвилин забирали. В цьому ж пологовому будинку відразу , за бажанням, за 200 рублів зробили дитині дослідження мозку.

4 дні ми провели в пологовому будинку (це ті, хто природним шляхом народжував, а кесаревики лежать 7 днів). Дуже хороша лікарка була, яка обробляла шви. Спостерігає лікар теж начебто непогана. Взагалі, з персоналом , який працював у ті добу , мені пощастило. Дуже добрі і дбайливі. І притому, що народжувала я безкоштовно.

Так що народжуйте дівчата, не бійтеся. Та радість і щастя, які ви відчуєте після зустрічі з вашим малюком, коштують тих мук через сутичок. І повірте , цей біль можна витерпіти, на те ми й жінки!!!

P. s. Якщо хто збирається народжувати в 6-му пологовому будинку, то вибирайте лікаря Ігоря Михайловича(по батькові можу переплутати),акушера Надію Василівну -НЕ ПОШКОДУЄТЕ!!!І все буде добре. 26.05.2004

Буду рада відгуками і вашим історій : pchela_Nataliya@rambler.ru

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *