Все тільки починається…

На останньому місяці вагітності я з задоволенням розважалася читанням історій про пологи на mama.ru і тепер можу сказати, що не дарма – оптимістичний настрій і навіть деякий досвід з цих історій мені дуже знадобився, тому сподіваюся, що цей мій розповідь теж додасть оптимізму який-небудь майбутній мамі.

Вагітність

Треба відразу сказати, що мені 29 років і ця вагітність у мене друга – в минулому році був викидень на 6 тижнів. До того, як я стала відвідувати у зв’язку з вагітністю різних необхідних лікарів, я перебувала у твердій впевненості, що у мене все в житті добре і більш-менш за планом, поки від терапевта жіночої консультації не почула «…що ви хочете, народжуючи дитину в такі-то роки, подивимося як ще пологи пройдуть, напевно не без проблем». До тієї пори мої роки мені здавалися прекрасними і навіть дуже підходящими для перших пологів. Потім ще неодноразово я вислуховувала термін «старородящая» і просторікування про те, що найбільш здорових дітей народжують шістнадцятирічні. Моє природне почуття гумору не дозволило мені сумувати з цього приводу, і, треба сказати, не без підстав — я ходила вагітність і народжувала так, як би кожній шістнадцятирічної народжувати, і досі тішуся з того, що народила саме в цьому віці, а не раніше. Ну та гаразд, це ліричний відступ.

Отже, ми перестали охоронятися за 3 місяці до вагітності. Тому, коли в потрібний день не прийшли місячні, я була впевнена, що вагітна, хоча тест не показував нічого. Через тиждень тест знову нічого не показав, і тільки на четвертому тижні просвітило слабке подобу другої смужки (до того часу я вже розважалася з цими тестами просто заради задоволення, т. к. сходила в консультацію і знала, що вагітна). Мабуть, мій подіти виробляв занадто мало ХГ (це хоріогонін – громон, який виробляється плодом і на основі наявності якого відбувається діагностика вагітності тестами), визначатися не хотів завчасно, але ми його все одно вирахували. Потім на мене напав дикий голод, я весь час хотіла їсти, ночами спустошувала холодильник (як сказала мені потім лікар, це такий різновид токикоза). Хай вже такий токсикоз, тим більше що тривало рівно тиждень, зате за всю вагітність мене жодного разу не нудило, навіть вранці. І ще дико хотілося спати, просто весь час. До 12-му тижні всі ці чудасії закінчилися, я відчула себе абсолютно нормальною здоровою людиною.

За все моє життя «щільно» зустрічатися з докоторами мені доводилося трохи, можна навіть сказати мало – всього 2 рази, цей третій. І мені завжди щастило – люди траплялися чуйні, добрі і професійні. Тому коли я читала в історіях про пологах про хамство лікарняного персоналу, мені було, прямо скажемо, не по собі. В цей раз мені, мабуть, знову пощастило. Гінеколог у консультації виявилася чудова молода жінка, абсолютно позитивно налаштована, яка мене не лякала страшними розповідями про проблеми вагітних і з часткою скептицизму відноситься до нескінченним аналізом. Я дівчина недовірлива, і в першій половині вагітності чесно бігала за всіма аналізами і лікарям, запропонованим обмінною картою. Самим «чудесним» було відвідування терапевта жіночої консультації, яка, після декількох хвилин розглядування мене і моєї обмінної карти із записом позитивного аналізу на HbS-антиген (гепатит В) з пристрастю допитала мене на предмет алкоголізму і наркоманії, після чого записала мені в обмінну карту великими червоними літерами: «ВЖИВАННЯ НАРКОТИКІВ ЗАПЕРЕЧУЄ». Я було вирішила обуритися, за що мені, людині з двома вищими освітами, одна з яких – медичне – таке ставлення, але мене знову врятувало іронічне ставлення до дійсності. Моє почуття гумору не витримало, коли, прийшовши на прийом до ендокринолога в районну поліклініку (перед цим в 6.30 ранку потрібно особисто з’явиться за талончиком на прийом по телефону не можна записатися) я просиділа в черзі 3,5 години в страшній тісноті, щоб протягом 1 хвилини лікар, подивившись на мене, сказала: «здайте кров на гормони щитовидної залози ( на іншому кінці міста за 100 своїх рублів), так я нічого не можу сказати». Після цього я вирішила, що для моєї дитини набагато корисніше буде, якщо я буду спати і гуляти замість біганини по поліклініках. Так я і зробила, і решту вагітність провела в чудовому настрої і милих бесідах зі своїм гінекологом один раз на два тижні.

Треба сказати, що до самих пологів я успішно працювала, навіть пішовши в декрет, про що анітрохи не шкодую. Всі навколишні знаходили, що вагітна я значно розцвіла і покращала і отвешивали мені кожен раз купу компліментів, що теж додавало мені оптимізму. З вагою був теж повний порядок – за вагітність я набрала 12 кг – як у підручнику, ніяких набряків, тиск як у космонавта. Діти був дуже рухливий, весь час пинався, правда вночі давав мені спати. Ми ходили з ним на фітнес для вагітних в спортклуб «Екстрім», відвідували два рази в тиждень сауну, танцювали, засмагали на дачі. Ніяких особливих збочень в моєму смаку не відчувалося, хіба що дуже полюбилися помідори, особливо в червні. Моя теж вагітна подруга пропонувала мені піти в школу батьківського досвіду, але, чесно сказати, велика кількість вагітних в одному місці і нескінченні розмови про майбутні пелюшки – сорочечки навіювали на мене страшну тугу, тим більше, що ніяких «занурень в себе і власні відчуття» у мене не спостерігалося – просто було ніколи, я весь час була зайнята.

Термін за календарем у мене був 19 жовтня. Малюк мій ніяк на УЗД не хотів визначатися – хто вона, хлопчик чи дівчинка, весь час вигадував якісь пози, щоб не видно було, і лише в 34 тижні лікар на УЗД сказала, що на 60% кшталт хлопчик. Мені, звичайно, хотілося, але в принципі було все одно. Чоловік був упевнений, що хлопчик, я не заперечувала, так і вийшло.

На 9 місяці я зайнялася пошуками пологового будинку, поговорила з подругами і знаючими людьми і вирішила піти народжувати в НДІ ОМ. У нас в Єкатеринбурзі 4 міських пологового будинку та обласний інститут Охорони материнства і дитинства, туди міських народжувати беруть, але тільки за контрактом за гроші. Я підписала контракт, де, на мій погляд обіцяли все найнеобхідніше: окрема допологова палата, окрема післяпологова палата разом з малюком, душ і туалет на 4 одномісні палати, пологи приймає лікар не нижче вищої категорії або кандидат наук, малюка веде зав. відділенням новонароджених. Весь договір включає перебування в пологовому будинку тиждень – дві доби до пологів і п’ять після пологів. Крім того, поцікавилися, чи немає лікаря, у якого хочу народжувати, я, знову ж своєчасно навівши довідки, сказала, що є – доктор Олег Леонідович Селіванов, він зав. відділення патології вагітних (виявилося – Чарівний Доктор, але про це трохи нижче), до нього мене і записали, і весь останній місяць раз в тиждень, а на останньому тижні через день чоловік возив мене показуватися в пологовий будинок до лікаря Селіванову.

Пологи

Я планово лягла 17 жовтня в пологовий будинок, як було записано в договорі ( я сама так хотіла, щоб не сіпатися з дому, крім того – звідки мені було знати, як виглядають ці сутички, як виявилося потім – правильно зробила), в ОММвообще не люблять вступників вже в пологах. На наступний день всі аналізи здала, КТГ, сказали, що все готово до пологів, тільки жди коли почнуться. Зробили УЗД, дали «фотографію» малюка на пам’ять, сказали, що вод замало, по нижній межі норми, міхур майже лежить на голові у дитини.

Як і було обіцяно, я лежала в передпологовій одномісній сервісної палаті з телевізором, холодильником, мікрохвильовою піччю і моторошно зручною широкою твердою ліжком, носили їжу прямо в палату. Мені здалося, що за всю вагітність я вперше відмінно виспалася, навіть пузо не заважало. Правда нуднувато виявилося в одноместке, я вже всі журнали прочитала, подружилася з дівчатами з сусідньої сервісної тримісній палати (така теж є, вона дешевше). Строк у нас у всіх був 19-го і 20-го. Увечері 18-го я загітувала дівчат по сходах походити, щоб народити швидше – сходили, повправлялися. В результаті я одна народила 19 жовтня – день у день в 40 тижнів за календарем, а вони на тиждень, і на два пізніше, ходили до мене в післяпологову заздрити.

Я спати лягаю і читаю в газетці, що завтра з 6 до 9 ранку магнітна буря — і думаю: ось і підемо народжувати. І точно — в 6 ранку діти так розпинався, що я лежати з трудом могла, і, мабуть, пропинал десь міхур. Відчуваю, що у мене між ніг щось стало мокро. Я схопилася, 9 годин, дай, думаю, сходжу, лікаря скажу. Добре, що попередили, що маловоддя, а то я б і не зрозуміла, що нічого з мене класично не витікало і міхур з тріском не лопався. Мене подивилися, зробили тест на води — позитивний і відправили в родову. Все вийшло красиво — лікарі тільки з лінійки прийшли, всі свіженькі.

Помістили мене в окремий родблок – там ліжко, де сутички чекаєш, крісло, де народжуєш і кювези для дитини. Все чистенько, приємно. Переодягли мене у всі одноразове — ночнушку, пелюшку, простирадла – все разове. Я, якщо чесно, толком і не зрозуміла, що йду народжувати: нічого не болить, не тече, думаю — подивляться і відпустять. Мене понакладали на крісло, прийшов якийсь суворий доктор (потім виявилося, що це заст. директора інституту по лікувальній роботі) і сказав, що тест на води позитивний, лопнув міхур не повністю, а тільки протек на верхньому полюсі, тому він мені зараз його допроткнет і оболонки розведе руками.

Прийшов мій Лікар Селіванов, заспокоїв мене, запитав, чи гарний день для пологів і розповів кілька анекдотів. От поки він мені розповідав, той, другий, виконав всі маніпуляції, не боляче, не тільки приємно і море крові, дістав з мене руки по лікоть в крові і сказав, що години до 16 народимо. Мені все ще було нормально. Потім прийшла медсестра, зробила клізму, я поскакала в туалет і тут почалося. У мене різко на унітазі перейми почалися, причому відразу сильні, слабыхвообще не було. Ніяка спина не боліла, як пишуть, а боліло, як при місячних, тільки в 1000 разів сильніше. Туалет там не закривався, щоб кому-небудь не стало погано, всі ходили — виходили, але мені було вже все одно. Потім прийшов той суворий доктор, з туалету насилу мене вигнав, сказав, що потім ще сходжу, якщо захочу. Яке там. Я лягла на цю ліжко в родовий, до мене монітор підключили силу сутичок міряти і серце у малюка, я лежу. Спати хочу — сил немає. Сутичка проходить, я відразу засинаю на хвилину. Сутички пішли у мене одразу часто — по хвилині через три, потім через хвилину, потомвообще пішли по дві поспіль і хвилина відпочинку. Боляче звичайно, але все одно терпимо. Монітор потім відчепили, я пробувала ходити, але було ще гірше, я лягала — мені так було легше. Кричати зовсім не хотілося, хотілося тільки, щоб ніхто не чіпав (а лікарі періодично приходили міряли силу сутичок рукою) і спати, спати, спати.

Тут мені раптом пригадалося, що у мене в сумці мобільник не вимкнений, а я чоловікові в 9 ранку зателефонувала і сказала, що пішла народжувати. Думаю, буде дзвонити, а я трубку не беру, занепокоїться, треба його вимкнути. І пошкандибала в кінець коридору в приймальний спокій за своєю сумкою — мобільник вимикати. Мене втратили, всією бригадою побігли шукати, думали, де стало погано, наругали, привели назад у родблок. Я так три години промаялась, прийшов Селіванов, подивився — відкриття на три пальці, сказав, що все нормально, перейми по частоті увличиваются, а по силі могли б і побільше наростати. Я думаю — куди вже сильніше, виявилося, можна. Запропонували мені глюкозу з но-шпою поставити, щоб шийка легше відкрилася. Я думаю — це за три години вона у мене на один палець відкрилася (на два вже була в останній тиждень), скільки ж мені ще тут корячитися і погодилася. Мені поставили крапельницю, акушерка, така гарна, сиділа зі мною, воду на обличчя поливала, слова всякі говорила. Вобще всі до мене дуже добре поставилися, бригада чудова. Знову прийшов Селіванов в 13.30 — помацав сутичку і сказав, що до 16 народимо. Тільки він вийшов, у мене почалися потуги. А я знаю, що тужитися не можна, поки шийка не розкрилася, а то порвешься, лежу, розслабляюся як дохла оселедець, а сама кричу: «Прийдіть до мене хто-небудь, у мене потуги». Прибіг Селіванов, прийшов другий лікар — вони давай мене на спину перевертати, щоб подивитися, де голова в дітки — а я пихаюсь — не чіпайте мене, я спати хочу. Все одно первернули: повне розкриття. До мене все одно не дійшло, що вже майже все. Виходить, у мене шийка за півгодини на сім пальців відкрилася. Вони мене на крісло перевели, давай, кажуть, тужитися будемо, а я в повній впевненості, що зараз подивляться і знову відпустять спати, а сама від болю нічого не тямлю. Чую тільки голос Селіванова: тужся по три рази на потугу (Тут я подумала – як добре, що я народжую у лікаря, з яким знайома – міркувати в момент пологів самої немає ніякої можливості, і дуже важливо, щоб поряд була людина, якій довіряєш просто на фізіологічному рівні). Сам мені рот рукою затискає – спасибі йому, так допомагало, тужитися я відразу правильно стала. А другий лікар на мене суворо так: «Жінка, що за переляк в очах, без паніки, нас тут багато, допоможемо, народите як миленька». А в мене не переляк в очах, а повне нерозуміння того, що відбувається. Вобщем я два рази потужилася, а на третій раз самопливом голову народила. І все. І голова відразу закричала, я ще інше не народила, а вона вже кричить. Всі відразу скінчилося — ось де вищий кайф, відчуття блаженства запам’ятаю на все життя. Тільки що ти думав, що тебе розірве навпіл, а тут – повний спокій, нічого ніде не болить. Казкові відчуття.

Мене ще на початку вагітності лікар вчила: підеш народжувати, думай про дитину, що йому важче, ніж тобі зараз і болючіше. Яке там. Думала тільки про те, щоб це скоріше закінчилося. Думала, у сутичках молитви буду читати, слова все забула. Ще мені перед самими пологами Селіванов говорив: «Родова біль – така, яку тільки може витримати людина. Але у неї є чудова властивість: вона забувається через секунду після того, як закінчилася». Все так і вийшло.

Як все потім народжувала – плечі, тіло і плаценту — не отразилавообще. Коли я плаценту ще не народила, Доктор Селіванов давай бігати і дико кричати: «Де твій телефон? Де у нас татко?» Збігав сам в мою сумку за телефоном, давай його включати, а там у мене пін-код на вхід. Мені дитину на груди поклали, я його однією рукою тримаю а в іншу мені Селіванов телефон суєт, щоб я його включила. А я розгубилася, не знаю за що схопитися і нічого не тямлю, тільки питаю: «Що, вже все скінчилося?» Селіванов мені каже: «Ні, все тільки починається». Як він був прав !!!! Так, між справою плаценту народила — навіть не помітила як. Тільки включила телефон, відразу чоловік дзвонить. Селіванов йому: «Чуєш як кричить? – Твій. Швидше приїжджай». Сказав дитини не мити, поки батько не подивиться. Тато наш намалювався через 15 хвилин, з квітами і тортом, Доктор Селіванов сам його у приймальнику зустрів, одягнув у халат і бахіли, привів у родову до мене і урочисто вручив сина – мокрого, в мастилі і крові.

Ліричний відступ про відчуття: я думала, що, коли народжу, помру від щастя, такий довгоочікуваний і бажаний дитина у нас, але насправді всі емоції в родзалі у мене були як через вату: тобто повний набір – радість, захоплення, розчулення, тощо, але все як у тумані, як-то в півсили. Доктор Селіванов коли малюка татові передавав, у нього в очах така гордість була непідробна, як ніби це він сам породив. Прямо видно було, яке йому це приносить задоволення. Мені здається, це називається професіоналізм та «лікар від бога» – коли тобі не все одно, коли ти свої особисті емоції витрачаєш на свою роботу.

Маську зважили, поміряти — і мені кажуть: 3740, 54 см, пологи в 14.05. За 4 години, стрімкі — у малюка на лобі і століттях лопнули судини (у мене в родині всі народжують за 4-5 годин). Я здивувалася, що важить так багато, мені по УЗД ставили 3500 р. Він народився з довгими чорними волоссям і царапками, які треба вже було стригти.

Потім прийшла лікар і сказала, що зараз мене буде зашивати – я здивувалася, тому що нічого не відчувала, виявляється, зробили епізіотомію, подивилися, що рветься і надрізали. Жодного внутрішнього розриву, хоча голова велика у Маськи — 36 див. Мені здалося, що шили довго і нудно, дуже хотілося до малюка. Зашили дуже акуратно, під новокаїном, не боляче, шов швидко вивітрився без проблем. Хвилин через двадцять після пологів, коли всі необхідні процедури були завершені, мені дали Маську прикласти до грудей і він відразу так активно засмоктав – я страшенно здивувалася: такий дрібний, а так багато вже вміє! Мій чоловік Ігор зі мною в родблоке 2 години сидів, поки кров йшла, а потім дозволили мене в палату відвезти. В цей час Максимку помили і, коли ми приїхали в палату, він вже лежав там запеленутый в ліжечку і мирно спав. Встала я через 6 годин після пологів, як тільки дозволили, відразу давай ходити в душ, та так, по коридору.

Потім, як і було обіцяно – «Все тільки почалося»: безсонні ночі, радість першої усмішки, перше «агу». Тепер моєму синові вже 7 місяців, хороший здоровий малюк і я досі годую його грудьми.

Дуже важливо, на мій погляд, вірити в те, що все пройде нормально і все вийде. Щастя всім майбутнім мамам і малюкам здоров’я!

Резюме для тих, хто збирається народжувати в НДІ ОМ

або вибирає пологового будинку в Єкатеринбурзі:

Я жодного разу не пошкодувала, що пішла народжувати у ОМ, більш того, почитавши історії пологів і послухавши знайомих і друзів, все більше стверджуюсь в думці, яким правильним був мій вибір, і як мені пощастило.

По-перше, я вважаю, що 5600 рублів (а саме стільки коштують «нормальні пологи» в НДІ ОМ) – це мізерна ціна за здорову нормальну дитину і цілком приємні враження від пологів. Вартість пологів там коливається від 5600 руб до приблизно 13000 руб. через складне кесарів (на кінець 2001 року). Ми, звичайно, потім ще подякували доктора, але це була тільки НАША ініціатива, ніхто жодного разу навіть не натякнув ні на що подібне. Ми пролежали в пологовому будинку 10 днів після пологів, а не п’ять, як було в контракті, оскільки у малюка почалася гемолітична хвороба з-за різних у мене з ним груп крові, але ніхто не змусив нас доплачувати за ці дні.

По-друге, цілком прийнятні умови – окремий родблок, де і сутички пережидаешь, і народиш, і після пологів 2 години лежиш, одноразовий комплект білизни для пологів, туалет і душ на 4 одномісні палати. Звичайно, будівля інституту старе, це не євроремонт (якщо чесно, мене особисто не дуже хвилювало – якої фірми кран в душі, досить того, що онвообще є), але палати цілком пристойні – одномісні, але з двома ліжками, холодильником, мікрохвильовою піччю, ел. чайником, телевізором і телефоном. Відвідування можна всім, кого захочеш бачити (я, правда, сама нікого не пускала, крім папи, решта – у вікно, благо палати на 1 поверсі), хочеш, можеш маму або чоловіка попросити, щоб вони ночували з тобою. Треба лише зауважити, що з міської швидкої Інституту договору немає, тому, якщо закортить народжувати раніше планового терміну, треба самим подбати про доставку в пологовий будинок, але це все-таки самий центр міста.

По-третє, професіоналізм і ставлення персоналу на дуже високому рівні. На чотири сервісні палати окремий акушерський пост, всі ніжні й уважні. Кваліфікація лікарів – найвища, т. к. в Інститут збирають всі «важкі» пологи з області. Перед проведенням кожної маніпуляції цікавляться – чи згодна я на її проведення. Я відмовлятися не намагалася, але форма питання передбачала можливість відмови.

Партнерські пологи із чоловіком мені теж пропонували, але я відмовилася, тому що ми обговорювали це, але чоловік категорично відмовлявся, а я вирішила не наполягати. Тепер я думаю – було б непогано, якщо б він був зі мною під час переймів, коли хочеться потриматися за що-небудь тепле і рідне, а на самих пологах я не хочу, щоб він був присутній. Так і зробимо наступного разу.

Вобщем, коли чоловік віз мене після пологів в палату – доктор Селіванов мене запитав: «Прийдеш рочки через два до нас дівчинку народжувати?» Я без вагань відповіла: «Так».

24.05.02

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *