Репортаж з місця події

За проханнями трудящих розповідаю, як все відбувалося. Отже. Почалося все в суботу о 5 ранку. Була перша відчутна сутичка. Через півгодини друга. Мені довелося встати — помитися, поголитися (а раптом зараз треба буде їхати). Виліз з ванною — все спокійно. Сів працювати. Лерка тим часом задрімала… до половини 11-го :-). Прокинулась — першим ділом полізла в еху. Насилу прогнав робити зарядку. Потім перейми почалися з перервою 20 хвилин. Зв’язалися з акушеркою, домовилися, що поїдемо в пологовий будинок, коли перейми будуть повторюватися через 10 хвилин. Робота вже побоку — почали збиратися. Всі речі заздалегідь були укладені у мішки, на кожному мішку список вмісту (акушерку це призвело в дикий захват 🙂 ). Покидали в рюкзак, приготували питво — журавлинний морс (для мене), пляшку питної води (для Лери) і мішок бутербродів (теж для мене), які я все ще доїдаю (а вже вівторок). Так потихеньку дотягли до часу «Ч». Подзвонили акушерці — сказали що виїжджаємо, викликали транспорт і поїхали в пологовий будинок. Народжували в РД №1 на «Васьки» (це в Пітері).

Прибутку в 19.00. Прочекали в приймальному спокої півгодини — перед нами оформляли двох дівчат (вони, судячи з усього, дуже прибутку заздалегідь), потім Леру «оформили». Процес запису був схожий на допит в органах типу КДБ — де прописана, де живе, де працює, адреса, де працює чоловік, посада чоловіка та інше в такому дусі. Потім Леру повели готувати до пологів, а я пішов у пологове відділення… теж готуватися (мені видали докторський балахон, я в ньому навіть сфотографувався 🙂 ).

Відразу хочу дати пораду. Голитися краще вдома — гострою бритвою з чоловікової піною для гоління, ніж в пологовому будинку — «кухонним ножем» з господарським милом. Чоловік може підсобити.

Нарешті, о 20.00, ми зустрілися в пологовій кімнаті.

Спочатку цікавого нічого не було. У Лери були перейми, цілком терпимі. Я масував їй поперек. Потім (приблизно до 22.00) перейми стали болючіше. Лера пішла під гарячий душ — трохи полегшало. Потім, в 23.00, коли під душем стало теж боляче, Леру оглянула лікарка. З’ясували, що шийка занадто довго коротшає. Вирішили вколоти якусь гидоту, щоб розм’якшити шийку, а то діти вже починає повзти, тисне — боляче. Для знеболювання вирішили використовувати якусь електричну приблуду. Електроди кріпляться до голови, електричними імпульсами «помиляються» нервова система. Чесно кажучи, ніколи не вірив у цю фігню. Але добре, що я був присутній на пологах. Тому що в одну із сутичок біля агрегату почав іскрити мережний шнур і Лерку почало бити струмом, причому дуже здорово. Я встиг його вимкнути, а коли прийшла дівчина його обслуговує (вона включила цю залізяку і пішла), отчихвостил її по повній програмі і вигнав разом з приладом 🙂 . Можливо тому, посварився з якоюсь врачихой — толстой, некрасивою, крикливою бабою. Слава Всевишньому, вона більше не з’являлася. Нарешті, після чергового огляду, з’ясувалося, що шийка таки коротшає, але краї щільні і розкривається дуже неохоче. Почався самий хворобливий етап. В цей момент (особливо під кінець) хочеться почати тужитися, а можна — потрібно дихати (а не кричати). Дихали ми добре — кажуть, в іншому кінці коридору було чути 🙂 (як вчили на курсах).

Для скептиків зауважу — курси штука дуже корисна. По книжці дихати не потренуєшся ;-).

Нарешті, на початку п’ятого, шийка повністю розкрилася. Це було свято! Спочатку Лера з акушеркою порепетирували тужитися лежачи на ліжку, потім перейшли на крісло. На випадок, якщо лікар запізниться, акушерка проінструктувала мене, де включати компресор (для чищення носоглотки дитенку), де лежить катетер, що звідки подати. Після чого почали штовхати. Тут, до речі, прийшла лікарка (молода і симпатична), яка отримала від акушерки дитенка, «продула» його, оглянула і вручила Лері на пузо. Так що мені залишалося тільки спостерігати.

Як з’ясувалося пізніше, тужитися гораааздо легше, ніж перечікувати сутички. На кріслі все тривало буквально пару-трійку хвилин. Акушерка сказала, що висока промежина (як це розуміти — не знаю), тому зробила надріз. Дитенок наполовину виліз і почав кричати :-).

У момент коли він з’являвся я аж просльозився. Це таке відчуття… таке… загалом, здорово!!!

Ну а далі все пройшло швидко. Пуповину перерізали, дитенка оглянули, помили і віддали мені. Поки я коридорами круги намотував з дитям на руках, Леру зашили, привели в товарний вигляд і поклали на каталку. Акушерка проінструктувала — як годувати, що є самої і поїхали в палату. Так, забув згадати. Поки Лера лежала на кріслі, дитенка вже підклали — цыцу посмоктати. Він з апетитом молозива потягнув (це приблизно через 10 хвилин після народження).

Кажуть, що діти в перші дні дивляться, але не бачать. Коли я прогулювався з ним, той трахкав на мене очі — ну чесслово, вивчав. Погляд такий пильний, уважний. Як у слідчого 🙂 І рот — то цыцу шукає, то посміхається, то гримаси будує. Чудово!!! А потім, вже ввечері, він тільки їв, не відкриваючи очей.

В

загалом, дарма кажуть, що пологи — видовище не для слабкодухих. Нічого «такого» немає. Писали, що під час пологів жінка втрачає близько 250мл крові. Я приготувався побачити цей склянка крові, але так і не дочекався :-/ Все було поступово, а тому — непомітно.

Тільце дитини, коли він тільки з’являється, схоже на клубок кишок (хто різав худобу — знає, не за обідом будь сказано) і за кольором, і по м’якості. А потім він відразу ж змінюється, з цього клубка з’являються ручки, ніжки — видовище.

Саме, мабуть, найстрашніше — це коли після пологів коридорами пологового будинку сновигають «зомбі» — нечесані, ненафарбовані, в засалених халатах і в тапках «ні кроку назад». Якби побачив у сутінках — кіндрат би трафив, це точно. Нагадало комунальну квартиру. Дівчата, стежте за собою, хоча б причесывайтесь ;-). Ось тут у тих, хто не користується косметикою (як, наприклад, Лера) величезна перевага 🙂 (думка чоловіка, а що ви хотіли?).

Висновки:

1. Чоловікам на пологах присутній варто. По-перше ставлення до дружини, дитенку буде зовсім інше — все-таки разом пройшли, по-друге можна виявитися дійсно корисним, в третіх — дружині легше, вона не буде відчувати себе покинутою, а в четвертих — немає нічого гірше невідомості. Десь перебувати і гадати — що, а раптом щось сталося…

2. Знайомства потрібно заводити серед акушерок, а не серед лікарів. Саме акушерка буде з Вами протягом всіх пологів. Лікар з’явиться тільки оглянути Вас, дитини та якщо (не дай Господь) щось піде не за планом.

3. Дівчата, не чекайте пенсії, народжуйте раніше. Поговорив з акушеркою (благо часу у нас було вагон, думаю я дістав її зі своїми питаннями на 3 роки вперед 🙂 ), однією з причин наших тривалих пологів був вік (Лерке таки 31 рік). До біса кар’єри, дискотеки… Дитенок дорожче. А з вашим фемінізмом («…на вас, мужиків, понадеешься…» та інше в цьому дусі) наїжджати не треба. Мабуть, не тих мужиків знаходите.

Загалом, не сподівайтеся на удачу — вона сліпа. Вірте в успіх. Готуйтеся. Морально і фізично.

Успіху вам!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *