Новий рік в пологовому будинку, закрите на помивку

Доброго дня! Мене звуть Катерина, мені 25 років і я живу в славному місті Челябінську. Хочу розповісти про моїх перших пологах (і вже не останніх), це було в кінці грудня 2002 року. Раніше поділитися враженнями якось не було часу :)).Челябінськ – це «велике село», тому рівень медицини і обслуговування залишився як 20 років тому. А мені пощастило потрапити ще і в обласний пологовий будинок, куди приїжджають народжувати з навколишніх сіл і містечок. Поговорити було ні з ким, в основному лежали дівчата до 20 років, які закінчили в кращому випадку 11 класів, які самі не знали, навіщо їм дитина. Умови в пологовому будинку не дуже, але це не головне. Головне, що все пройшло успішно. Відділення наше знаходилася на першому поверсі з товстими гратами на вікнах. Додати до цього заборону відвідування родичами, передачі строго з 15-17ч., і «милу бабусю» ковыряющуюся у всіх принесених пакетах (на предмет недозволених продуктів), то починаєш забувати, де ж ти все-таки знаходишся. До речі, книги теж приносити було не можна, але за шоколадку я їх отримувала. До пологів я лежала в палаті на 10 чоловік, після – мене перевели в сусідню, на 4 людини. Мені ще пощастило, тому що інші післяпологові палати були 8-10 осіб. Туалет і душ один на все відділення(8 палат). Народу мало було, т. к. пологовий будинок був закритий на помивку, осіб 14 молодих мам, і 8 – майбутніх. Найжахливіше для мене це була температура в приміщенні. Вона трималася десь близько 30?З, приймати душ ходили весь вільний час. Душ – це мляво поточна цівка води з «болотом» під ногами і температурою повітря цілих 22?З (кватирка не закривалася до кінця). Внаслідок чого милися все швидко. Все це можна витримати, якщо знаєш, що твоєму малюкові добре. Малюкові дійсно пощастило з добрими, уважними нянечками і кваліфікованими лікарями. Таких я більше не зустрічала. В нашому житті — життя мам – головне малюки. Але про все по порядку.

Малюка ми з чоловіком хотіли вже давно хотіла більше я, звичайно), але вирішили закінчити універ, відпочити влітку, влаштуватися на роботу і лише потім. Але заповітні 2 полосочки з’явилися трохи раніше. Дуже не хотілося пропускати літо. Я все одно їздила засмагати на озеро (4-5 місяць) і викопувала в піску ямки під животик, щоб засмагати на животі теж :)).Моя вагітність протікала нормально. Я приховувала вагітність, поки це було можливо (не від чоловіка, звичайно), хотіла вберегти від лихого ока. Рідні дізналися на 4-му місяці, подруги – на 5-му, решта – у міру зростання живота. Перші три місяці я писала і захищала диплом, щосили приховуючи своє «цікаве» положення. Вийшло, ніхто не здогадався, тільки після вручення диплома всі відправилися відзначати (включаючи мого чоловіка), а я побрела додому відлежуватися, т. к. у мене була загроза викидня.

З 3-го по 6-ий місяць я сиділа вдома і майже весь час спала, буквально 24 години в добу з перервами погодувати чоловіка і самої поїсти. Зате останні два місяці я спати зовсім не могла. Вдень не дають, а вночі в туалет, то судомою ногу зведе, і знову в туалет, потім просто не спиться, потім раптом крихта як почне гикати і десь на півгодини. Кошмар! Всю вагітність я дуже хвилювалася. Раптом дитинча затихає на кілька годин – у мене паніка! Мені терміново треба до лікаря! І зазвичай таке траплялося у вихідні. Ледве дочекалася 38 тижні, щоб піти здаватися в пологовий будинок. Звичайно, народжувати я збиралася сама. Моя фігура досить жіночна і з пологами проблем бути не повинно. Але …! Так вийшло, що у мене не було ні вагітних подруг, ні вже народили, тому порівнювати свій живіт було не з ким. Тому я вважала цілком нормальним, що дублянка ледве запиналася і піднімалася майже до талії, що не можу зав’язати шнурки на черевиках (живіт заважав), внаслідок чого з 36-го тижня я ходила в черевиках без шнурків (у грудні) 🙂 . Прийшовши в 38 тижнів в ЖК, я була здивована, що мій малишок не опустився, хоча повинен був. (Тільки в 30 тижнів я дізналася, що у мене буде син, до цього малюк не хотів зізнаватися хто він.) «Як це не опустився, так у мене ноги на вулиці віднімаються так, що доводиться вставати по середині вулиці і трясти їх по черзі, люди думають, що я інвалід якийсь!» «Все одно у тебе шийка не готова і ноги набрякають, завтра йди в пологовий будинок, там тебе підготують». І знову ні слова про мій живіт.

19 грудня пологовий будинок. Приймаюча мене лікар, дивлячись на мій живіт, каже незадоволено: «Ось, розгодувала дитини, товстий який, як народжувати будеш?» «Він не товстий»,- ображаюся я за синочка, «це я товста!». Результати УЗД: приблизний вага дитини – 3700г. Постає питання про вибір способу пологів. На наступний день відповідь – однозначно кесарів, занадто великий плід. Кесарів! У мене тиха паніка! Я не готова до кесаревого, я думала народжувати сама. Я нічого не читала про кесарів. Це була п’ятниця, операцію призначили на вівторок вранці, та й то другий в черзі. З обіду в понеділок є вже не можна. Дрібно трясти мене починає вже до вечора. Сама не знаю чому, але я ні в кого не стала питати про те, як це буде відбуватися.

24 грудня, 7ч. ранку мене підняли на обов’язкові процедури: гоління і клізма. Це не так вже страшно, набагато страшніше чекати години X. Пити вже не можна. 8год. я вже повністю готова до всього сиджу, чекаю в коридорі, кожні 15хв. бігаю писати в туалет від страху. Дівчина, яка переді мною йде на кесарів сидить поруч.

9год. – сидимо.

10ч. – сидимо (часом бігаючи все туди ж).

11год.30хв. – за нею прийшли, я вже не можу спокійно сидіти, а нервово бігаю по коридору, намагаючись якось себе відвернути.

12год. – повз мене пронесли щойно народжену її дочку, я вже десь в прострації, повільно повзу уздовж стінок коридору, за кольором практично зливаючись з ними.

12год.30хв. — прийшли за МНОЮ!!! Взявши свої пакети, ми з медсестрою пішли в операційний блок. Операційна. Лягаю на стіл, як Ісус на розп’яття (я не перебільшую), і тут мені починають прив’язувати ноги! Мене трусить від холоду і страху. Потім мені виливають на живіт неміряна кількість — у йоду, який по великому круглому животі стікає в промежину і … починає просто моторошно щипати! Це, а ще те, що лікарі мене наче зовсім не помічають, розмовляють про своє, і жодного слова на мою адресу, як ніби вони тут чай пити прийшли, мене дуже розлютило. Я сказала їм подумки, коли мені зробили укол наркозу, що фіг я вам засну, буду триматися до останнього. Подумала і зник.

12год.55мін. – народився мій синочок, вагою 4350г і зростанням 54см. Коли мій чоловік подзвонив з роботи, дізнатися народила я, він почув у відповідь: «так, дитину вже дістали…» далі короткі гудки відбою. Уявляєте його стан? Через 15хв. він був під вікном. Але це я дізналася потім.

14ч. – я прийшла в себе в палаті, і насамперед запитала хто народився і заснула(на спині!!! Ура!!!). Через 30хв. я знову запитала хто народився — наслідки наркозу. Пам’ятаю крізь сон після наркозу, коли мене везли на каталці з операційної в палату, мені здавалося, що я впаду, тому опинившись на ліжку (спец. післяопераційний ліжко, їх всього було 4 штуки на весь пологовий будинок 🙂 ) я вчепилася в медсестру і, не відкриваючи очі голосно кричала, що зараз впаду поки мені не підняли бортики :)). Я заспокоїлася і продовжувала оглядати наркозний сон.

Щогодини приходила медсестра тиснути на матку, навіщо не знаю. Це було дуже боляче, і я погоджувалася тільки в обмін на попити:). 18ч. – знову прийшла в черговий раз моя мучителька і запропонувала сходити попісяти в туалет, на що я ввічливо відмовилася. Вона: — Добре, тоді я поставлю катетер. Я: — Спасибі, не треба. І ми повільно і сумно поповзли в інший кінець коридору. Я виглядала просто супер: на мені була одноразова прозора зелена ночнушка (інших на той момент у них не було 🙂 ) і я зігнувшись навпіл йду і думаю навіщо мені в туалет.

Мого малюка мені принесли показати тільки ввечері. Він був червоненький, очі-щілинки, брів і вій зовсім немає, весь в якихось нерівностях, зате довгі чорненькі волоссячко гордо стовбурчилися їжачком. Я подивилася, зітхнула і сказала, що і такого любити буду, хлопчик не зобов’язаний бути красивим, аби людиною був хорошим. З часом він звичайно змінився в кращу сторону:). Годувати сынулю я почала тільки з наступного дня.

День за днем проходив однаково: погодувати, поспати, «вколотися». Настала остання тиждень перед новим роком. Настрій у всіх чудовий, лікарі тішаться, що роботи мало, а я сподіваюся Новий рік святкувати вже вдома (наївна). Кожен день питаю, коли нас випишуть, мені відповідають – на 11-ту добу. Але це адже вже після Нового року!

31-е грудня. Низка молодих матусь варто до зав.відділення на виписку. Я чекаю своєї черги, підходжу, питаю … отримую відмову!!! У мене тільки 8-е добу. Я так сподівалася :((( Після полудня ридають всі в’язні пологового будинку. Увечері в пологовому будинку тиша. Все тихо сидять по палатах, скиглячи в подушку. В 11год. вечора нам приносять малюків на годівлю, і сестри просять залишити їх нам хоча б до 1ч. ночі. Ми люб’язно погоджуємося, типу у нас є вибір. У мене молока спочатку не вистачало, тому мого маленького крихту (всього-то 4350г.) доводилося догодовувати сумішшю. І ось рівно о 11год. ми починаємо їсти. І їмо, їмо, їмо. Ось вже Новий рік настав, а ми всі їмо. У мене вже нічого там немає, а сина смокче і смокче, засипати навіть не думає. І при цьому ще обурюється, чому ж так мало. Я йому постійно повторюю, що зараз прийдуть добрі тітки, заберуть в дитячу і погодують сумішшю. Так ми їли до 2ч. ночі, потім все ж прийшли сестри і забрали мого ненаевшегося, сердитого ребетенка. Як би мені тоді знадобилася соска.

Так от ми і зустріли удвох перший наш Новий рік!

А адже все тільки починається!

Хочу побажати всім майбутнім матусям здоров’я їм самим і їх славним діткам, побільше оптимізму і почуття гумору і тоді все буде просто СУПЕР!!! Всього доброго!

ostrov05(*)rambler.ru

02.12.2005

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *