Народжувати наказали самої, «а там подивимося»

Ось нарешті-то вирішила написати, як це було у мене.

Вагітніли з чоловіком 3 роки, а тут Бог дав вагітність. Все йшло непогано. Десь на 20-й тижні були кров’янисті виділення — страшно перелякалися! Летіли з дачі зі швидкістю 180 км/ч. Зробили УЗД — начебто обійшлося. Відлежалася. Потім на 38 тижні знову та ж біда! А напередодні не працював ліфт і ми піднімалися пішки на 11 поверх. Відвезли мене в 25 рд без направлення в неділю. Подивилися, знизали плечима, але взяли. Відібрали всі речі, навіть телефонну картку і відправили в родблок чекати місця у відділенні патології. Там я пробула цілий день і обідом не годували, а на вечерю дали омлет, який я не люблю, тому й не їла). Зі страху проревела і мало сама не народила. Під вечір «добра» бабуся відібрала мій лікарняний халат і залишилася я в подертою сорочці з вирізом до пояса. Правда, мені вже було по-барабану. Відвели мене в патологію.

Загалом, перше враження було жахливим, т. к. лікар приходила 2 рази, мій розповідь про хвороби, про вагітність обривала словами «Я Вас про інше питаю, а про це не треба» і т. д. Я просилася додому, але мене не пускали, сказали чекати до ранку, там зав.відділенням подивиться, зроблять УЗД і все вирішать.

На ранок зайняла у дівчат телефонну картку, зателефонувала чоловікові, і він мені приніс мої дрібнички, їжу… Як потім з’ясувалося, про такі виділення у місцевих лікарів одна відповідь «Це шеечной». Особливо не лікується — тільки лежати. Прояснила місцеві порядки — зустрічі внизу за 30 руб., в вечірній час (після 10 вечора) через приймальне відділення близько 100 руб. По вівторках обхід світил. Найбільший наплив породіль — вночі. За ніч буває до 25 родів. Сусідня палата вагітних ходила палити в підвал. Дивиться тільки зав.відділенням. Вночі медсестер не знайдеш. З ліків дають тільки вітамін Е, решта купуєш сама. Мучать баночками з сечею — за Земницьким, за Нечипоренком, загальний аналіз. Кров приходять брати прямо в ліжко. Білизна міняють неохоче, але за шоколадку можуть, хоча належить через 10 днів. Лікарі іноді заглядають в холодильник і викидають «заборонену» їжу. Є телек. Коротше, жити можна.

Лікарі вирішили мене не дивитися, щоб не викликати передчасні перейми. Оскільки у мене була низька плацента, то вирішили мене додому не відпускати. Народжувати наказали самої, «а там подивимося». Мене особливо не лікували, т. к. таблетки я викидала сама, уколов не прописували, крапельниць теж — від цього, звичайно, важко відкрутитися. УЗД, доплер все є.

Підійшла 40 тиждень, а я все ще не народила. І таких нас зібралося багато. Перепробували всі — і ходили по сходах, і розтирали соски, і сиділи по-турецьки і робили електрофорез. Навіть пробка шматочками почала відходити. І ні фіга!!! Зазвичай, більше 42 лікарі не чекають, а проколюють міхур і чекають 6 годин, повинні початися перейми. Але мені порадили купити спеціальний гель, який викликає сутички — Пенантен, здається (їх буває кілька різновидів). Коштує близько 900 руб. Можна замовити з доставкою додому. В 7 ранку ввели його в шийку, до 10 наказали лежати, з 11 до 14 дуже хотілося в туалет по великому, але тільки доходила туди, вже не хотілося. У 15 з’явилася кров, і поперек почало прихоплювати через 5 хвилин по хвилині. У 16 зробили клізму і спустили в родблок.

Годину ще могла ходити. Потім лягла й почала провалюватися в якусь нірвану, поверталася тільки на сутичку. Сказала лікаря — поміряли тиск — виявилося низьке. Зробили знеболюючий укол — допоміг тільки на пару переймів, а потім перейми стали припинятися. Щоб «допомогти», поставили крапельницю, яка посилювала сутички. Орала я — мама не горюй! Якщо можеш дихати як годиться, то це , звичайно, допомагає пересилити біль. В годину ночі мене відвели в пологової. Потуги не хворі — вже не кричиш. Поки зрозуміла як треба тужитися, пройшло ще хвилин 30. А потім на мене навалилися і малюк з’явився у 1-45. Зашивали наживо — не дуже боляче, хоча, звичайно, дрыгаешь ногами і все іншим. Знеболювальне роблять на внутрішні шви, а на зовнішні немає. Як потім моя лікар сказала, що зашили дуже добре, оскільки в деяких пологових будинках шиють так, що м’язи не відновлюються. Загалом вся біль забулася в наступну мить після появи нашого котика.

Нас було троє у великій палаті. Малюка принесли на ранок. І почалося!!!! Найскладніша була перша ніч, тому що діти ще не знали, що вночі треба спати. Лікарі приходили кожен день — і детишкины і мамкины. Виписали нас на 4 день. Мені ще встигли зробити УЗД і приходила сестричка світити якийсь лампочкою на мої шви, щоб вони краще гоїлися.

Малюк виявився дуже гучним і голодним. У пологовому будинку його називали Миколою Басковим і Пласідо Домінго, т. к. вночі будив навіть сусідню палату. Приїхали додому, став спокійніше. У пологовому будинку наказали годувати на-вимозі. А ось лікарі з дитячої поліклініки робили здивовані очі, і переконували годувати по годинах. А ми з чоловіком не знали кому вірити. Стали робити, як внутрішній голос підказує — на вимогу, т. к. домовитися з Максимкой було неможливо. Він хотів їсти через 1.5 години, а іноді і через 30 хвилин. Потім проміжки стали збільшуватися. У результаті В перший місяць набрали 1900 гр.

Ну ось, здається, і все. Вийшло трохи сумбурно. Решта — це вже окрема історія. Зараз мріємо про другому малюка.

19.2.2001

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *