Завагітніти другим хлопчиком( а те, що це буде саме хлопчик, я не сумнівалася із самого початку), мені довелося в Сочі, де ми відпочивали всією сім’єю. Чудова природа, сонце, море, фрукти-просто рай. Термін пологів був призначений на 11.03.2003. Пішовши в декретну відпустку і відпрацювавши ще місяць, у лютому я спокійно почала готуватися до появи Федечки. Треба сказати, що друга моя вагітність протікала за тією ж схемою, що і перша: токсикоз I-ої половини (тижнів до 12 я регулярно «спілкувалася» з унітазом), у другій половині після УЗД мені сказали що плід м’яко кажучи не великий, а якщо точніше — зовсім дрібний. Незважаючи на те, що перший малюк народився вагою 2.900 р, лікарі чомусь вирішили, що другого я повинна народити богатиря, і за результатами УЗД приблизно в 36 тижнів визначили, що до пологів мыльчик не буде навіть і 2.900 р. Вирішивши, що за такий термін відгодувати до 4.000 р мені його не вдасться, та й не особливо хочеться, я заспокоїлася, і подумала, що як природа заклала — так тому і бути. І ось 6 березня, сходивши на чергову «явку» в ЖК і відвідавши своїх батьків, ми з Егоркой ( це мій перший синочок, йому 7 років, йшли додому. Йти від батьків до нашого дому не далеко, хвилин 20. Раптом мій живіт «встав колом». Трохи постоявши і відпочивши, ми благополучно дійшли до будинку.

Мені ще хотілося помити підлогу, але якось не комфортно я себе почувала, тому обмежилася вологим прибиранням коридору та кухні. Матка була в тонусі, я ще подумала, що це дивно, тому що мама вселила в мене впевненість, що до 11 березня я не народжу точно, так як животик зовсім не опустився. А сама я хотіла б народити 18 березня — це день народження мого старшого.

«Тривожний роддомовский валіза» до цього часу перебував у розібраному стані, тобто все було куплено і приготовлено, але не зібрано в один пакет. Чомусь мені захотілося зібрати це все саме зараз (от і довіряй після цього інтуїції). Чоловік мене запитав:» Чого це ти вирішила зібрати?» Я відповіла, що просто так захотілося. Поклали Єгора, трохи побалакали і теж лягли спати близько 23.30. Прокинулася я в 3.30 від того, що хочу в туалет. Відвідала це заклади, але полегшення не отримала. Тоді я зрозуміла, що починається те, чого ми чекали 9 місяців ( благо досвід вже був). Я прийняла душ, оновила поголені місця, нафарбувала вії і губи, розбудила чоловіка, сказала: «Дім, прокидайся, поїхали.» Напевно тільки чоловік в такій ситуації в 4.30 ранку при наявності вагітної дружини, якій ось-ось народжувати, може поставити запитання: «Куди?»

Треба сказати, що живемо ми на одному майданчику з батьками чоловіка і телефон у нас паралельний. Чоловік подзвонив з мобільного «сусідам» ( так ми називаємо батьків чоловіка) і попросив маму, щоб вона дала ключі від машини батька, щоб відвезти Наташу (наша була в ремонті). Свекруха задала йому те ж питання. Тут звичайно всі прокинулися, прибігли, почали метушитися. У мене до того часу вже були слабенькі, але досить часті сутички. Свекор запропонував викликати «швидку». Мене ця думка зовсім не порадувала, бо як першу дитину я народила за 5 з половиною годин, отримавши у виписці запис «стрімкі пологи». Загалом, в 5.20 ми виїхали з дому на машині свекра. Постукавши через 15 хвилин у зачинені двері приймального відділення і побачивши перед собою моторошно заспану тітоньку в квітчастому халатику, я зрозуміла, що в такий час мені тут не дуже раді. Процедура прийому-записування-оформлення тривала 30 хвилин. Найбільше мене дратувало те, що довелося ще раз уголос повторити те, що записано в обмінці: де народився, коли одружився-ким хрестився і т. п. До часу закінчення цієї процедури сутички були досить відчутними, тим більше після клізми. Коли мене проводили в передпологову палату, одна з 4-х ліжок була зайнята, жінка на ній тільки зрідка постогнувала.

Мені кинули на ліжко подобу постільної білизни і сказали постелити. Загалом-то, це було даремно, тому як полежати я на ньому я не встигла. До лежала жінки підійшла акушерка, що у неї запитала, потім запитала у мене, з чим я приїхала. Я відповіла, що з переймами. До того моменту перейми були вже практично безперервними і раптом у мене з’явилося відчуття, що зроблена клізма вийшла з мене не до кінця. Я попросила чисту пелюшку, акушерка запитала в чому справа і висловила припущення, що це не клізма, а голова. Сказала в туалет не ходити, запропонувала присісти на кушетку і почекати, зараз підійде лікар.

Сидіти я не могла, тому дійшла до ліжка з наміром лягти на неї. Знову сутичка… Я почала дихати, як песик, при цьому думала про жінку, що лежала на сусідньому ліжку, не дратують її мої дихальні вправи. Тут мене покликали в оглядовий-прийшов лікар. Лікарем виявився чоловік, як потім виявилося зав. пологовим будинком. Я почекала, поки відпустить сутичка, залізла на крісло. Подивившись на мене, він узяв в руки гачок, збираючись проколоти міхур, але тут у мене трапилася потуга, міхур лопнув сам і я побачила як доктор здивовано оглядає свій мокрий халат, весь залитий моїми водами. Сказавши акушерці: «Забирайте її», він вийшов. А мене повели в родзал. Там якісь заспані і не дуже добрі тітки метушилися навколо мене, стелили пелюшки-клейонки, одягали бахіли. Через 10 хвилин після третьої потуги Федюнька з’явився на світ в 6ч 40хв. Вага-3.200 г, зріст-53 див. Загальний період пологів — 2 години 40 хвилин. Ніяких розривів і пошкоджень.

Потім доктор щось там перевіряв у мене всередині і мені здавалося, що його руки в мене буквально під груди, живіт просто підстрибував. На запитання, що він там робить, я отримала відповідь, що необхідно все перевірити. Весь цей час я просила, щоб хлопчика приклали до грудей, але мені всі казали-почекай, ще послід не народився, почекай, ще не закінчили. А потім мені було не до цього-досить боляче щось мені там перевіряли. Коли все закінчилося, доктор сказав: «Тепер відпочивай, заслужила». Було 7 годин ранку. Я попросила принести мені мобільник, щоб подзвонити додому. Трубку одночасно підняли мій чоловік і свекруха. Свекруха кричить:» Наташа, ти що забула, що привезти?» А я відповіла: «Я забула сказати, що у вас народився другий онук!» Далі послідували бурхливі і тривалі оплески. Потім подзвонила мамі. Почувши в таку рань мій голос в трубці, мама запитала, що трапилося. Я сказала :»Вітаю тебе.» Мама здивовано запитала:» З чим?» З онуком, звичайно! У трубці мовчання…… Мама розгубилася і не знала, що сказати.

А коли чоловік розбудив в школу тепер уже старшого сина і сказав, що братик Федя народився, Єгорка спочатку не повірив, а потім щастю не було меж.Всі перехожі, зустрінуті Єгором в цей день, дізналися про цю радості. Правда, прийшовши в цей же день до мене в пологовий будинок, він раплакался у мене на грудях такими гіркими сльозами, що я сама ледве стрималася. Досі не знаю, від щастя чи від ревнощів.

Коли мої чоловіки приїхали забирати через 7 днів свого одноплемінника і заразом мене, то похапцем забули пакет з дитячими речами. Уявіть мою реакцію і те слово, яке я вимовила в трубку мобільного, коли почула це, стоячи у виписний палаті поруч з Федюнькой, що лежить на столі в казенних пелюшках. На закінчення хочу сказати, що моменти народження моїх дітей я вважаю самими прекрасними, дивовижними, зворушливими і незабутніми моментами мого життя. Те, що відбувається під час пологів так швидко забувається, зате радість появи на світ нової людини залишається назавжди в пам’яті.

belizina@pochta.ru

24.05.2004

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *