На вулиці мороз, а в мами в животику тепло…

Наш малюк був дуже довгоочікуваним. Ми боялися раптом щось буде не так, все-таки вік (30), тому відправилися в лікарню заздалегідь, в сенсі не чекаючи сутичок, я вже переношувала за підрахунками близько тижня. А як раз були сильні морози і, мабуть, наш маленький не хотів вилазити, у мами в животику тепло, добре.

Я дуже хотіла потрапити в 29 пологовий будинок, т. к. там дуже хороші умови (туалет і душ на палату; 2-е місце по інтернет-рейтингу) і дитина зі мною. Два рази ходила в жіночу консультацію, поки не отримала наряд саме туди.

Отже, 24 січня 2005 р., близько 15 год, ми з чоловіком поїхали на «Авиамоторную».

У приймальному відділенні було 2 вагітних і я третя. Мене дуже швидко взяли, взяли кров з пальця, всю общупали, навіть потім кров мастилася з піхви. Видали халат і ночнушку, сказали швидко прощатися з чоловіком. Я йому віддала зайві речі, поцілувала й пішла за медсестрою на 6-й поверх, 612 палата.

Нас там було 5 осіб, 3 — новенькі. У мене намерили тиск 140 (звичайно 100), хоча я нічого такого не відчувала, і поставили крапельницю з Магнезією, години на 1,5.

25 січня. Вранці ми здали сечу, в 6 год нас підняли здавати кров з вени, а в 7 год міряти тиск. В 10 год сніданок — геркулесова каша. Потім УЗД, потім обхід. У мене був лікар Осипов Семен Володимирович. Він поговорив зі мною, оглянув на кріслі (боляче) і сказав, що шийка матки вже готується до пологів, приблизний вага дитини 3700 (це я не знаю як він визначив — професіонал). Зробили КТГ (кардіограму плода) — все в нормі.

Вдень знову крапельницю з магнезією і потім ще з шприца увігнали Эуфелин, у мене аж в очах потемніло. Нелюди! Залікують смерть! ))

А ще мені дали хороший рада, щоб матка була еластичною потрібно пити оливкову олію (дороге) по 1 ст. л. 4 рази на день (я його з їжею змішувала).

27 січня. Мені призначили електросон (дод. стимуляція пологів). А ввечері годин 18, у мене почалися легкі рожеві виділення і почав боліти живіт, як при місячних. Я запитала акушерку, що робити, вона відповіла — засікати час як будуть регулярні перейми інтервалом через 10 хвилин, так звертатися.

У 23 ч я попросила чергового лікаря оглянути мене, сутички регулярні, через 20-25 хв. Вона сказала шийка вже готується, а поки можна поспати, що я і зробила. Прокинулася близько 1 год ночі від сутички, знову почала засікати, попутно розгадуючи кросворд ), вже інтервал 10 хв, 1,5 години пождала — стало через 7 хвилин і я зважилася розбудити акушерку.

По коридору ходила ще одна страждає і нас двох оглянув лікар і спустив в родблок на 2-й поверх. Мене поклали в 1 бокс. Я лягла на кушетку і намагалася спати.

Так промучилась до 7 ранку (можна було б і в палаті, там зручніше, та хто б сказав, що це так довго), слухаючи стогін і дикі крики з інших боксів. Ще подумала, що я сильна і кричати не буду, все терпимо.

В 7.30 прийшов чергував вночі лікар (че-та він мені не сподобався, якийсь він був злий) і спробував вколоти мені папаверин, сказавши, щоб я поспала, але я сказала, що не хочу спати і відмовилася. Він тоді проколов мені міхур (навіть не попередивши!) і якось по-садистки сказав: «тоді народжуй»… А я хіба проти?!

Близько 9 год прийшла інша зміна — доктор Санна і акушерка Марина Іванівна. Санночка мені відразу сподобалася. Вона дуже хотіла, щоб пологи були природними, приободряла, заспокоювала, пальцями розширювала шийку, потім навіть зважилася на стимуляцію окситоцином.

Перейми почалися болісні і практично без перерви. Я забула, що я сильна і почала стогнати від мУки, але малюк ніяк не хотів притискатися головку до входу, хоча розкриття було вже 8-9 див. Мене, пардон, навіть саджали на поштовх, з крапельницею в руці і говорили тужитися. У Санни в 15 год вже закінчувалася зміна, а я не хотіла її відпускати. Я зовсім змучилася. Прийшов цілий консиліум лікарів і після того як в мене влізла садистка-завідувач (я видала просто нелюдський крик), мене вирішили кесарити. Я була на все згодна, аби припинити ці муки і побачити дитину.

Мені зробили епідуральну анестезію (анестезіолог — Володимир Микитович), я була у свідомості, але нижче грудей нічого не відчувала. Операцію проводили Санна і Осипов Семен Володимирович, хоча у Санни вже закінчився робочий день. Я їй дуже вдячна, що вона не покинула мене.

Близько 16 год я нарешті побачила свого сынульку! Я навіть не могла повірити. Він такий черноволосик! Всі лікарі здивувалися, який він великий — вага 4170 і довжина 55 см (я-то сама дрібна — до вагітності важила 47 кг при зрості 158). Анестезіолог сказав, ну звичайно вона не могла розродитися, добре ще матку не порвала… А я плакала від щастя і навіть схлипнула, чим дуже налякала лікарів, вони думали я здригнулася від болю.

Малюка забрали грітися, а мене ще зашивали. А потім в післяопераційну до ранку. Вся операція тривала 43 хвилини.

Анестезіолог — диво! Він попросив свою помічницю сходити за моєю дитиною і прикласти його до грудей. Я як змогла видавила декілька крапель молозива і Сема як кошеня язичком злизав його! Господи, як я щаслива! Дякую!!!

Коли мені принесли телефон, я зателефонувала чоловікові і обрадувала, що у нього син. Він так кричав від радості, що вже не чув, що я ще казала своїм слабким, але радісним голосом.

Потім я йому подзвонила через 2-3 години, він з друзями святкував наше щастя в барі і плакала в трубку, говорив як любить мене. А я як його! Вже хотілося швидше опинитися разом — ВТРЬОХ!

На наступний день, в 11 год мене перевели на 5 поверх, 10 бокс і привезли мені Семушку, я не могла на нього надивитися. Він чогось там прицмокував уві сні, корчив пики, хмурився, посміхався. Диво моє улюблене!

Через тиждень нас виписали.

11.01.2006

int348(собачка)yandex.ru

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *