І це все?

Нарешті зважилася написати про свої пологи. 🙂 Може комусь буде цікаво. Це було в Санкт-Петербурзі, в 2001 році в пологовому будинку 18. Отже… Вагітність була перша і не запланована, але не дивлячись на це дуже бажана. Я як заворожена дивилася на дві смужки тесту і не могла повірити. Руки тремтіли від хвилювання. Тест я робила ввечері, і від хвилювання потім не спала всю ніч. Я була щаслива і налякана.

Сама вагітність протікала цілком спокійно, я не лежала на збереженні, мене не мучив токсикоз (хіба що трохи в самому початку), я не додавала у вазі більше, ніж належить і не набрякала.

На двох узд, мені повідомили, що буде хлопчик!!! Це було щастя, т. к. нам з чоловіком дуже хотілося хлопчика. (Все життя я дружила з хлопчиками і знала, як з ними поводитися, що робити з дівчатами я поняття не мала, вони такі рожевенькі-повітряні у кружавчиках+ Одним словом я вже уявляла, як ми з сином будемо лазити по парканах! І раділа.)

До кінця вагітності у мене вже був пристойний пуз! На оглядах говорили, що хлопчина буде крупненький. А наш Данька (ми його назвали відразу після узд в 20 тижнів, коли повідомили пол), був просто молодець, розташовувався в животику у мами, як треба і готувався до свого народження. Отже, дату пологів по узд призначили на 28 серпня. Сказали, що швидше народжу раніше, ніж пізніше.

Але ось настав 28 серпня і ніяких ознак наближення пологів. Живіт у мене не опускався, і взагалі я ні чого не відчувала незвичайного. В жіночій консультації мені сказали, що якщо не народжу в найближчі дні, то 2 вересня зобов’язана здатися в пологовий будинок на стимуляцію. Мовляв, нічого ростити дитину він і так буде великий. Я трохи засмутилася.

29 серпня у мене раптом відійшла пробка. Ура! Я побігла голитися і приводити себе в порядок. Відчувала, що має незабаром розпочатися. Подзвонила чоловікові, сестрі, своєю вагітною і не вагітній подрузі, щоб похвалитися, що скоро почнеться! Весь день проходила, прислухаючись до свого організму і до малявке, все було тихо. І ні чого не починалося. Вночі довго не могла заснути, ніби як тягнуло поперек, але на сутички було не схоже. Наступний день пройшов спокійно, і т. до. чекати схоже було не чого ввечері ми з подружкою пішли по магазинах. Купили синього ведмедя для Даньки! Всю дорогу хихотіли, що зараз у мене раптом відійдуть води і як я піду додому!

Годині о сьомій, коли я вже була вдома, то раптом відчула, що щось підтікає. Перша думка, що я впісялася. 🙂 Друга відходять води! Пару раз села встала, точно підтікають. Хм+ сутичок немає. Сказала чоловікові, зібрали сумку. Сутичок немає. Їхати в пологовий будинок не хотілося, я думала поїхати туди вже з переймами, у самому кінці, щоб на крісло і народити. Подзвонила сестрі, ги 🙂 вона підняла паніку, що якщо води відходять, то їхати треба терміново. Я повісила трубку, а вона викликала мені швидку.

Так я опинилася в пологовому будинку. Я безупинно посміхалася, мені не було страшно. У приймальному відділенні мене записали, переодягли, але на мій подив і радість ніяких клізм не робили. Сутичок так і не було. Я сиділа на стільчику перед лікарем, коли в приймальню увійшла дівчина бліда і зігнута навпіл. За нею ввійшла її мама з малюком на руках. Виявилося, що їх тільки вчора виписали і у дівчини почалися страшні болі. Її оглядали на кріслі і вона страшно кричала, а моє серце стискалося від жалю до неї. (Сподіваюся, що у неї все добре!) Посміхатися я перестала. Мені стало страшнувато. Я зрозуміла, що діватися нікуди, назад шляху немає, що незабаром я теж буду народжувати, і як це відбудеться не відомо. Потім мене відразу перевели в родилку. У ліфті я їхала з дівчиною, яка йшла вже треті пологи, я запитала її чи страшно це, вона посміхнулася і сказала Ні! . Чоловік побіг додому переодягатися, йому дозволили побути зі мною, хоча ми не планували народжувати разом, я дуже зраділа. Я выпендрилась і сміливо йому заявила, щоб не квапився, я ще не народжую, а як тільки він вийшов з палати почала бродити по кімнаті і молитися, щоб він скоріше прийшов.

Потім мене оглянули. Розкриття було всього 2 див. Під час огляду (найболючіше я вам скажу (трохи очі не вилізли!), т. к. для шийки робили спеціальний масаж, розгладжували) лікар сказала, що малюк помахав їй ручкою. 🙂

Потім прокололи міхур і з мене хлинула вода (дуже багато, я навіть здивувалася). Чоловік до того моменту вже повернувся, приніс годинник з секундоміром. Засікати сутички. Сутички почалися, але слабо. Поставили крапельницю з окситоцином. Перейми почалися ого-го! Вони були болючі, не такі часті, як у книжках. Але на кожному огляді лікарка казала, що розкриття два див. Ніж вводила мене в паніку. Було боляче, але прогресу ні якого, стало прикро. Я вже починала скиглити, що якщо ні чого не виходить, чому мене не прокесарят. Потім мене почало нудити фонтаном. Добре, що тільки водою і жовчю. Було трохи соромно перед чоловіком. (хоча, як виявилося це поширене явище). В момент, коли мені було вже зовсім несила, я почула, як дівчинка за стіною, з якої ми піднімалися в ліфті, народила. У мене навернулися сльози жалості до себе. Приїхали разом у мене 2 см, а вона вже відмучилася. Чоловік мене підтримував, робив масаж, хоча ми зовсім не готувалися до спільних пологів, у нього все виходило. У проміжках між переймами розважав.

Ми все ще засікали сутички, так я вже не могла сказати ні слова, по моєму обличчю чоловік сам бачив, що почалося і закінчилося. Потім на мене навісили якісь датчики, наказали лежати на спині, це було теж гранично нестерпно. Я навіть не пам’ятаю, як все це витримала.

Пам’ятаю, чоловік водив мене в туалет, де я так і не змогла пописати, а простояла на четвереньках чергову сутичку і в такому ж положенні виповзла, велівши нести мене швидше назад. Насправді все було смішно, тільки сутички заважали посміятися. Було вже дуже пізно. Мені пообіцяли анестезіолога, щоб я могла відпочити. Але вона про мене забула і довго не приходила, поки я не відправила за неї чоловіка. Нарешті дали снодійне. Поки я сплю, сутички повинні продовжуватися. Так пообіцяла анестезіолог. Ось, думаю супер, буду спати, а як прокинусь і народжу відразу. Радісна засинаю після уколу. Прокидаюся через дві години+ не тут то було. Поки я спала сутички виявляється взагалі припинилися. Я в жаху! Розкриття чи то шість, чи то чотири сантиметри. Минуло вже 10 годин, а у нас ще кінь не валявся .

Сестричка щось завиває в крапельниці, від чого починає капати швидше. І вже через хвилину у мене починаються ТАКІ сутички!!! Чомусь стало дико трясти, як від ознобу. В черговий раз заходить лікарка (здає зміну) і махнув на мене рукою каже: Ця, ще не скоро народить! Я подумки ненавиджу, від її слів у мене мурашки по шкірі, скільки ще терпіти. Я мужньо намагаюся не стогнати. Через кілька хвилин відчуваю, що мене починає тужити. Відправляю чоловіка за лікарем знаками. Продышиваю потуги, оскільки відчуваю, що можу народити прямо на ліжко. Боротися з цим, я вам скажу, дуже важко. Майже, як поїзд зупинити. Перейми стають взагалі безболісними, після тих мук. Прибігає лікар (з нової зміни) У тебе ж ще розкриття невелике, не тужся продыши, дай я тебе огляну. Ого! Повне розкриття, вже голівка прорізується. Давай на крісло бігом! Зараз народимо!

Невже? проноситися думка. Йти на крісло страшно, я відчуваю дитини у себе між ніг. Йду розчепірившись і тримаю руками між ніг, ідіотська думка, що він просто випаде у мене прямо на підлогу. Всі сміються. Лягла в крісло, сказали, за що триматися. За три потуги народила Даньку. Було 10 годин 15 хвилин 31 серпня 2001 року. Показали нашого молодшого. Наш хлопець покричав. Я не очікувала, що саме народження не зайняло багато часу і здивовано запитала І все!!?? А мій чоловік відповів: Ну ні чого собі і все? Біль забулася миттєво. Щасливий батько просльозився, цілує мене. І ось Даньку кладуть мені на живіт. Я кажу йому Привіт! А він тримає голівку (чесно! А лікарі не здивувалися навіть.) і дивиться на мене своїми розумними оченятами, вивчає. Почуття не передати, я плачу від щастя. І зовсім він був не пом’ятий і не синій, як пишуть. Він був рівненький, гладенький, з прекрасною чистою шкірою і русявим волосинками. Вага 3840, зріст 53 див. Пару раз поцілував цицю і поїхав робити свій перший в житті туалет. Тато пішов з ним.

А мене почали приводити в порядок. Як народила плаценту не помітила, розривів не було. Тільки пара дрібних тріщин на слизовій, які мені швиденько зашили. Поки шили, я лежала закривши очі, і мене запитали Вам погано? на що я відповіла-Ні, мені дуже добре! Потім були дві години на кріслі з холодною грілкою на пузі, потім нас перевели в післяпологове. Я не спала добу, було якесь радісне перезбудження нервової системи. А Данька багато спав, я не могла відвести очей від мого малятка, лежала і дивилася на нього весь цей час. Відразу було зрозуміло, що він вилитий папка, тільки колір волосся і очей мій. (Як говориться ні кого не образив!) На п’ятий день нас виписали додому. І почалася наша ІНШЕ життя!!! Зараз нашому Данькові вже 2 роки 10 місяців, він росте класним хлопцем. Вже балакає, і з ним все цікавіше проводити час. І-ех завести, що ль йому братика або сестричку?

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *