Я пишу для тих хто, як і я два роки назад, опинився в ситуації важкого вибору – робити чи не робити аборт. Я не маю ніякого морального права читати кому-небудь нотації або звинувачувати тих, хто піддався спокусі просто «вирішити проблему». І я не в якій мірі не звертаюся до тих людей, хто змушений зробити аборт за медичними показаннями. Коли я вирішувала для себе це питання зазвичай буває пара тижнів, не більше) і бачила такі статті, вони у мене викликали тільки обурення і стандартну реакцію типу «не вчіть мене жити, краще допоможіть матеріально». Так як матеріально я допомогти не можу, залишається лише поділитися власними роздумами на дану тему.

Ситуація у мене була дуже складна. Батько дитини (мій наречений, так як все сталося вже після офіційної заручин, обміну обручками у присутності родичів і пропозиції руки і серця, не випадковий знайомий «з вулиці»!) відразу ж зайняв абсолютно незалежну позицію типу «хочеш, роби аборт, не хочеш – як хочеш, я тут не причому». У мене хороша робота, але була небезпека її втратити через декрету. Начальниця сама бездітна, цілком могла розірвати контракт. Матеріально крім себе розраховувати не на кого. Побутові умови теж досить тяжкі. Не буду писати занадто докладно, але повірте на слово – реально довелося нелегко. Я живу не в Росії, а в одній з республік колишнього СРСР, тут немає ні безкоштовної молочної кухні, ні допомоги на дитину, ні мат. допомоги для матерів-одиначок.

На одній шальці терезів – приваблива легкість вирішення проблеми – нічого і не було, наречений давав зрозуміти, що варто мені зробити аборт, і ми знову будемо разом, що він поки до цього не готовий, а от рочки через два обов’язково народимо дитину. Я залишаюся з коханим чоловіком (а як я його любила!), ніхто нічого не знає, не треба мучитися з проблемами пелюшок-сорочечок, життя прекрасне, купа планів на майбутнє…

На іншій чаші ваг – мати-одиначка, коментарі родичів і знайомих, дитина без батька, фінансові проблеми, невідомо що буде з роботою (а таку хорошу роботу за фахом я довго шукала)…

І всього-то треба випити якусь пігулку або півгодини полежати під наркозом у клініці. І так все якось підозріло сходилося, що здавалося, варто тільки зробити ЦЕ і всі проблеми вирішаться – і любов, і кар’єра…

Не знаю, чи я зможу пояснити, що я пережила за ці тижні. Думаю, ті, хто був в такій же ситуації, зрозуміють мене. Найбільший шок для мене був усвідомити, що це сталося зі мною – з дівчиною з інтелігентної забезпеченої родини. Я завжди вважала, що такі історії потрапляють тільки діти розлучених сімей, змінюють направо і наліво хлопців… А я-то причому?

Взагалі, це, мабуть, перша думка, яка приходить в голову, і з якою треба розібратися, чому це сталося. Немає одного загальної відповіді – у кожного своя історія і своє життя… Але я можу сказати одне – зроби я аборт, я б зійшла з розуму.

В той момент, зізнаюся, я мало думала про дитину, мені хотілося зберегти свою любов. Дитина була для мене чимось дуже абстрактним, а любов – закоханість – була абсолютно божевільною. Важко навіть пояснити сем став для мене цей чоловік до 28 років – він мені здавався ідеалом чоловіка, світлом у віконці, порятунком від самотності…

Так чому я все ж таки відмовилася від аборту? Так, боялася за своє здоров’я, побоювалася безпліддя, не хотілося робити смертний гріх – вбивство. Але тепер я розумію – просто Бог врятував. Тоді я здавалася самій собі і оточуючим нещасною жертвою подій, вінілу у всьому нареченого… Тепер, через два роки я бачу, якою жахливою духовної і душевної ситуації я тоді перебувала: просто клубок з ревнощів, гордості, заздрості…. Якщо б я в тій ситуації ще зробила аборт – швидше за все я б зараз була вже в психлікарні, або покінчила собою.

Нескінченною милістю Божою було те, що я змогла зберегти дитину, але ще більшою милістю було, що я побачила зараз, що творилося тоді в моїй душі. Тоді я здавалася собі успішної молодої пані, у якої і на роботі, і в сімейному житті повний порядок – дивіться, заздріть… Але що за цим стояло…

До речі, що стосується зовнішньої влаштованості – вираз «Бог дасть дитину – дасть і на дитину» виповнилося на всі сто відсотків. Начальниця спокійно сприйняла мій декрет, хоча весь час (2 місяці) довелося працювати з дому, і я страшенно втомилася. Ще поки я була в декреті, мені запропонували нову посаду, зарплата підвищилася в два рази, ще деякі замовлення забезпечили досить хороший дохід в перший рік життя дитини.

Дивлюся зараз на дитину і думаю – як я взагалі могла думати про аборт… Навіть не віриться, що я всерйоз розглядала таку можливість, настільки нереальним мені зараз здається той чоловік, і настільки багатшою зробив моє життя дитина. Мені ще треба пройти довгий шлях, щоб зрозуміти й усвідомити свої помилки, розібратися зі своїми душевними «тарганами», але головне що я уникла непоправної помилки. Найважливіше, що я винесла з усього цього важкого періоду, це така позиція – «головне, знати, що ти робиш правильно, а інше не важливо». І ось ще що мене все-таки зупинило – я б відчувала себе зрадницею, притому предавшей невинної дитини. А в порівнянні з цим всі міркування про маленьку зарплату, посібниках і декретах здаються такими дріб’язковими і негідними…

Все одно мучить совість через тих дрібних і противних мыслишек, які мені приходили в голову. Подумую взяти дитину з дитбудинку, щоб якось загладити свою провину… І ще сподіваюся, що хоч кого-то мій лист відрадить від фатальної непоправної помилки… Аборт – не рішення проблеми, вона тільки гірше все заплутає і виплутуватися і розбиратися доведеться роками, і невідомо, чи вийде взагалі. Якщо Ви опинилися в такій ситуації – напишіть мені, можливо я зможу Вам чимось допомогти…

Удачі!

agnia(*)yandex.ru

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *