«Пологи» — стало ключовим словом для мене

Мені 28 років. Вагітність у нас з чоловіком була запланована ( ходила по лікарях , перевірялася на всі інфекції , вела здоровий спосіб життя… І коли вона настала – я вирішила вибрати пологовий будинок. З високого рейтингу 5-го пологового будинку , я зрозуміла , що буду народжувати саме там.

На 7-му тижні стала на облік по страховці за 300 євро.( про що дуже пошкодувала).

Єдиний плюс в страховці — здавала всі аналізи безкоштовно протягом всієї вагітності.

Що сказати? Вагітність протікала у мене ідеально: рвала всього 2 рази , підтошнювало перших 3 місяці , бігала на підборах , працювала до останніх днів. Я навіть думала: як це інші вагітні ледве ходять , загальмоване реагують ? У мене просто з кожним місяцем збільшувався в розмірах животик і все. У вдалому народження малюка – я не сумнівалася. Хочу зауважити: у мене дуже поганий і противний ( за словами всіх моїх рідних) характер. І тому ,як сил вистачало на все – я влаштовувала істерики , плакала до нестями, влаштовувала собі голодування , не хотіла себе заспокоювати принципово. Я була впевнена, якщо вагітність протікає ідеально , і пику без проблем. Але все вийшло не так як я собі спланувала:

Грудневого ранку, ми з чоловіком вирішили поснідати шаурмою. Коли прийшли додому , мені стало не по собі. Я вирішила прилягти й поспати. Заснути мені не вдалося , так як мене стало нудити. Я покликала чоловіка . Він прибіг і приніс мені тазик. Мене стало сильно нудити , після чого я стала відчувати якісь незрозумілі болі внизу живота, схожі на перейми. Через кілька хвилин мене (вибачте)прорвало в туалет. З мене ,як з крана, сильним потоком вийшла вода чорного кольору. Я спочатку подумала , що відійшли води. Але що найсмішніше в цій ситуації: вода вийшла з (вибачте) заднього проходу.(до сих пір не можу дати цьому пояснення)…

В 01.00 ночі у мене не було вже сил,а перейми тривали з періодичністю в 20 хв. – ми вирішили викликати швидку допомогу. Через пів години приїхала «швидка» і відвезла мене з чоловіком в 5-й пологовий будинок. Там мене оглянули на кріслі ,повідомили , що ще немає розкриття і поклали в загальну палату (запевняючи мене ,що місць немає і пологовий будинок переповнений), хоча у мене сплачена страховка з окремою палатою. Ну да ладно…

Наступного ранку я прокинулася, сутички все тривали, познайомилася з дівчатами по палаті…і прийшла мене оглянути завідувач поверху — Олена В’ячеславівна(багато відгуки про неї хороші), але я їй мабуть не сподобалася:

коли вона мене оглядала, у мене склалося враження , що їй доставляло задоволення робити мені неприємно і дуже боляче , загалом подряпала там до крові. Інших дівчат , що лежать зі мною , теж оглянули до крові. Вони сказали ,що це роблять начебто для того , щоб мерщій почалися пологи…У мене вони не починалися , а перейми тривали все інтенсивніше. Медсестрички робили мені від болю якісь уколи, але нічого не допомагало. Так я промучилась три дні з вівторка по четвер. ( мені було соромно від того ,що я постійно плакала від болю; перейми були дуже частими — через кожні 2-3минуты ; на мене не звертали уваги і говорили «всі жінки терплять і ти терпи»,я не могла ночами спати , я не могла їсти , я не могла з кимось розмовляти по телефону , а просто хотілося кричати)…зрештою я просто втратила всі сили.

Ввечері, 1 грудня ,у четвер, близько 21.00 , мене в черговий раз оглянули і сказали ,що розкриття-3 пальці і я можу йти переодягатися і народжувати. Я від радості плакала і не могла повірити , що ці муки нарешті настануть.(Олена В’ячеславівна іронічно промовила: «Отже, не так у тебе все болить , якщо радієш!»). Мені поставили клізму. Я подзвонила чоловікові , він тут же примчав і був зі мною в передпологовій. Там мене ще раз Е. В. оглянула і одночасно поцікавилася , чи не вона буде у мене пологи приймати Я категорично відмовилася : ( хто-небудь ,але не вона) Я просто не можу зрозуміти : навіщо знущатися над вагітною жінкою , якій і так не солодко?

Загалом, з цього моменту сутички були постійними. Я думала :куди ще може бути гірше? Мені поставили крапельницю з п’ятого разу ( не могли знайти вену).Величезне спасибі чоловікові , він постійно підтримував мене: я уникала кров’ю –він постійно все витирав , міняв пелюшки , тримав мене за руки і всіляко морально підтримував. Далі поставили мені эпидуралку 2 рази(деякий час я змогла відпочити , але не довго, сутички почалися ще сильніше).Більше эпидуралку мені ставити не захотіли.

Коли почалися потуги, мені лікар наполегливо говорив , щоб я не тужилася(для того ,щоб оглянути мене ще раз). Але як? Потугу я ніяк не могла зупинити – репетувала я не в себе .Лікар не витримував мене , кидав і виходив у коридор , грав по мобілці. Мені в той момент не хотілося жити: здавалося , що нікому я зі своїм болем не потрібна. Легше вмерти , ніж так далі. Пройшло приблизно потуг 10 , коли лікар прийшов і повідомив , що буде цісареве. Мене чоловік довів до операційної . Пам’ятаю я роздяглася до гола , лягла на стіл , лікар сказав дивись на мене… а потім сказав прокидайся.. Я народила синочка 2 грудня в 4 .10 ранку.- 3600. Всі.

Перевезли мене в коридор у реанімаційній . Біля мене сидів чоловік і не давав спати після наркозу. Прокинувшись , я сказала: ЯК МЕНІ КЛАСНО!!!

Лікар прочитавши інформацію про мене , сказав: «А ..так ви з чоловіком актори? А я думаю , у кого дитина такий емоційний?!» (Ще б , так накричаться і перенервувати!!!)Тут же почали займати черги , для того щоб їх привітали на Новий рік , в якості Діда Мороза і Снігуроньки…Хоча , велике спасибі лікарю і акушерці за благополучний результат!

Після приїхали мої родичі. Мама, побачивши мене ( я була вся синя , втратила голос , на губах суцільні вавки) не могла втриматися від сліз , тато ледве тримався , чоловік помітно схуд. Зате я була на сьомому небі .Мені хотілося встати і піти зі всіма додому ( адже я відчувала себе чудово). Лежала я знову — таки в загальній палаті. Мені хотілося з кимось поспілкуватися , а всі стогнали від болю. У мене з’явилося молоко , а заборонили годувати , так як ставили антибіотики. Я ходила вже на другий день і просила випустити мене з цієї в’язниці.( гроші розливалися як вода , не дивлячись на страховку)

Після мене перевели в одиночну палату, там було дуже нудно. На 5–й день мені принесли мою дитину. Чесно кажучи я його боялась , не знала ,що з ним робити. У мене дитина вперше. На питання : Що з ним робити? Мені відповіли : Доглядати! Почалася колосальна депресія . Годувала його сумішшю Хумана , яку купив мій чоловік за повчанням медсестер. Далі медсестри полізли на голову і почали моєму чоловікові давати вказівки , щоб купував медикаменти , шприци і т. д. Тут я вже не витримала і влаштувала їм скандал, сказавши , що піду до Говсееву. Вони через деякий час повідомили , що всі медикаменти є у них , і не потрібно нікуди йти скаржитися. Груди розробляла , щоб молоко не пропало. В результаті нервових зривів воно у мене пропало зовсім. Дитина став искусственником. За виписку зажадали 25 грн. Цікаво , а якщо б не дали, мене б не виписали? Заплатили за фото і відео зйомку ( це дорого , але того варте).

Після виписки, я довго не могла повірити , що це сталося саме зі мною .

Адже така ідеальна вагітність і такі невдалі пологи! 5-м пологовим будинком я залишилася НЕ ЗАДОВОЛЕНА!!! За великим рахунком , страховка нічого не дає.А мамою я себе відчула тільки , коли синові виповнилося 4 місяці( до цього суцільна депресія, з’явилися сиве волосся).

В кінці листа , хочу поділитися своїми висновками: Син у мене народився з підвищеною нервовою збудливістю , і тому ,ніколи під час вагітності не падайте духом , не панікуйте , не псиудте , не робіть собі в збиток щось, адже у вас у животику маленька людина, яка потребує Вашого захисту. Якщо хочете їсти – їжте, хочете спати – відпочивайте , хочете сидіти — наберіться нахабства ,нехай поступляться вам місце ( мені не завжди поступалися , і я скромно стояла), уникайте лихого , не стійте в чергах , вас люди зрозуміють , не соромтесь , просіть все що хочете…

Я дивлюся зараз йде на вагітну і серце розривається. Адже їй належить свій сценарій пологів. Мені здається, що , те, що відчуває жінка під час пологів — заслуговує окремої заслуги. Я не сперечаюся , що багато народжують безболісно. Але все після пологів змінюються: хто-то в хорошу сторону , хтось в погану. Я з поганою егоїстки перетворилася у співчутливій ,розуміючу жінку. Багатьох речей я перестала боятися , інколи мені доводиться переступити через себе заради малюка або близької мені людини , і я без жалю це роблю.

Зараз моєму синочкові пів рочки і я дуже щаслива , що я мама. Тепер я знаю , що ,якщо я наважуся на другого , то буду абсолютно вести себе по-іншому: так як зручніше моєму малюкові.

Любіть себе, в першу чергу!!!

amitis(собачка)ukr.net

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *